Нещодавно я розповідала вам про роман Кетрін Райдер «Поцілунок у Нью-Йорку», а сьогодні розповім про його брата-близнюка - «Поцілунок у Парижі». Як ви вже здогадуєтесь, обидві книжки вийшли у Видавництво Старого Лева та перекладені Євгенією Кузнєцовою, а ще у них дуже схожий дизайн обкладинки. Тож зовні книжки подібні між собою, як дві краплі води. Але не тільки зовні. Бо хоч дія другого роману відбувається вже на Європейському континенті і головні герої зовсім інші, але стиль та структура побудови твору абсолютно збережені. Розповідь, як і у першому романі, ведеться почергово від імені обидвох персонажів. І саме від них ми дізнаємося про історію, що сталася в Парижі напередодні Різдва.
Вісімнадцятирічна американка Серена відправляється до міста, в якому двадцять п'ять років тому провели свій медовий місяць її батьки. Вона хоче побувати у всіх тих особливих місцях, про які чула від батьків з дитинства, зробити там фото і створити з них альбом. Для Серени це не просто цікава екскурсія знаменитими місцями Парижа, а насамперед особлива місія, яку вона хоче неодмінно виконати. Бо на це вона має поважні причини. Але на все це у Серени трохи більше доби. Тож таймінг у дівчини дуже напружений. Окрім того, з перших хвилин перебування в Парижі Серена стикається з проблемами, які змушують трохи скоригувати її первинний план дій. І в силу певних обставин дівчина опиняється в компанії дивакуватого француза, на ім'я Жан-Люк.
А тепер подивимося на цю історію з іншої сторони. Напередодні Різдва паризький студент Жан-Люк намагається завершити свій курсовий фотопроєкт про життя міста. Його керівник вкрай незадоволений успіхами свого студента. Та й сам хлопець розуміє, що не може створити нічого путнього. У нього досить пригнічений стан, адже зовсім недавно він розійшовся зі своєю дівчиною. І тут, як сніг на голову, в кімнаті його гуртожитку опиняється навіжена американка, яка за добу хоче побачити і сфотографувати чи не всі визначні місця Парижа. В найближчі плани Жана-Люка таке точно не входило.
Ну ви вже зрозуміли, що цим двом, Серені та Жан-Люку, прийдеться провести разом цей передріздвяний день, який більше схожий на напружений квест аніж на романтичну мандрівку Парижем. Але в процесі цього з нашою парою відбуваються дивні метаморфози, які кардинально змінюють не тільки їхні найближчі плани, але й перевертають їхні погляди на світ та на своє місце у ньому.
Скажу вам чесно, хоч «Поцілунок в Парижі» дуже схожий на попередній роман Кетрін Райдер, але сподобався мені він значно більше. Я навіть не знаю в чому тут причина, адже особливої різниці в побудові романів немає. Можливо зіграло роль те, що дія відбувається в місті, яке мені знайоме та близьке по духу. Але, мабуть, найголовніше те, що і мені, п’ятнадцять років тому, волею долі довелося здійснити карколомний квест «весь Париж за один день». Цю історію, про пригоди в Парижі чотирьох українців, які летіли з Ріо-де-Жанейро і, запізнившись на літак до Києва, на добу застрягли в Парижі, ви напевно вже знаєте, бо в моїх розповідях вона випливала неодноразово. Тож спостерігаючи за пригодами Серени та Жан-Люка, я з усмішкою згадувала наші тодішні хаотичні переміщення Парижем в намаганні побачити все можливе і неможливе, наше очікування вечірньої ілюмінації на Ейфелевій вежі та феєричну вечерю в кафе «Ейфель-38». А ще я, як і Серена, купила собі на згадку про Париж картатий шалик. Хоч мушу признатися, що купувала його більше для того аби зігрітися в ту доволі прохолодну березневу пору, аніж для сувеніру. Та зараз з приємністю беру його в руки і згадую цю неймовірну паризьку пригоду.
Але, якщо абстрагуватися від суто суб’єктивних вражень, цей роман таки має ряд об’єктивних переваг в порівнянні з попереднім. Бо якщо в першому романі все відбувалося дуже прямолінійно і прогнозовано, то цього разу сюжет робив певні викрутаси і виникала думка, про те з ким же буде отой фінальний поцілунок. Окрім цього в романі були моменти, які налаштовували на досить серйозні психологічні роздуми. І йдеться тут про дуже щемку проблему - втрату близької людини. Це завжди викликає якийсь внутрішній спротив, несприйняття і навіть образу на тих хто відійшов у вічність. А ще в романі піднята проблема конфлікту і сварки. Адже це не завжди погано. В більшості випадків невеликий конфлікт якраз допомагає покращити стосунки. Бо немає людей, які б підходили один одному, як пазли з коробки. В процесі стосунків люди мусять притертися один до одного, наче деталі єдиного механізму. Якщо цього не буде, то й стосунки рано чи пізно таки зруйнуються. Окрім того, в романі постає питання: чи справді люди, що за всіма параметрами підходять одні одним, схожі між собою, мають одинакові погляди завжди можуть бути ідеальною парою? Виглядає, що таки ні. Бо зазвичай ми шукаємо у своєму партнері не свою копію, а радше своє альтер его.
Ще хочу трішки зупинитися на авторові романів «Поцілунок у…». Думаю, це буде для багатьох відкриттям. Річ у тому, що під іменем Кетрін Райдер стоять дві людини, які і є реальними авторами романів. Це редактор з Лондона Джеймс Нобл, який пише художні твори під різними псевдонімами та Стефані Елліотт, яка живе і працює в Брукліні. Ось такий дует створює милі романи про стосунки молодих людей в екстремальних умовах.
Я не буду стверджувати, що роман «Поцілунок у Парижі» якийсь особливий і неординарний. Так, це проста історія з доволі прогнозованим фіналом. Але це позитивна історія, яка генерує приємні емоції та дає надію. І якщо колись авторський дует, на ім'я Кетрін Райдер напише нову книжку про феєричний поцілунок двох молодих людей в якійсь дивовижній точці світу, то я обов’язково її прочитаю. А ще я б не проти, щоб роман називався «Поцілунок у Львові». Не така вже й погана ідея, чи не так?