Цю книгу я отримала в подарунок з рук доньки поета, Марії, на конкурсі «Віршована мелодія» у Боярці, у рік видання збірки. Вона стала першою в бібліотеці, - що потроху оформлюється в моєму домі, - з книжок, виданням яких опікуються діти українських письменників. Згодом з рук дітей та послідовників я отримаю книги Івана Корсака, а також від дружини і дочки – збірку, присвячену біографії і творчості Володимира Скуратовського.
Збірка віршів Івана Коваленка стала однією з моїх улюблених, саме тому я час від часу до неї повертаюся. Наряду із книгою Мирослава Дочинця «Вічник» вона є для мене лікувальною. Коли я шукаю відповідь, або відчуваю, як земля йде з-під ніг і втрачається рівновага перед життєвими труднощами, то просто відкриваю на першій ліпшій сторінці та читаю. І неодмінно рівновага відновлюється. Хороші вірші – це справжній скарб людства.
Перш ніж читати вірші Івана Коваленка, варто ознайомитися з його складною, сповненою випробувань і трагізму долею. Так сталося, що мої вірші і взагалі світогляд виявилися багато в чому близькими йому. Може, тому що ми обоє вчителі?
Що особливого у віршах Івана Коваленка?

Перш за все – ритм. Недарма багато його віршів покладено на музику. Ні для кого не секрет, що далеко не кожен вірш може отримати друге життя у вигляді пісні. Однак у віршах Івана Коваленка є вроджена, природна музикальність, мелодійність, поетичність звукова, вони приречені стати піснями.

По-друге, - простота. Читаєш ці рядки: «Я неправедно жив: і моливсь, і постився я мало»; «Все життя хотів писать вірші,/ все життя він жив і марив ними, / поспішав всі справи завершить, / а тоді вже братися за рими»; «Мій калиновий сум / часто в гості приходить до мене», і враження, що поет сидить поруч та просто зчитує мої настрої.

По-третє, мудрість і щирість: читаєш рядки і, наче намистинки, нанизуєш на свої роки та пам’ять зерна мудрості поета, відчуваєш його сум та смуток, розчарування та тугу, кохання та часом відчай, зневіру та безнадію.

Це така збірка віршів, читаючи яку шкодуєш, що не довелося бодай побачити очі, не те, що почути голос цієї талановитої людини.