Пошук янгола у пеклі

Знаєте, третя книга Кена Бруена, «Мучениці монастиря Святої Магдалини», - це вже не просто типовий вуличний детектив. Тут серія про Джека Тейлора врізається в одну з найстрашніших і найганебніших сторінок реальної історії Ірландії. Якщо до цього Джек розбирався з наркоторговцями та місцевими відморозками, то тепер Бруен кидає його проти зовсім іншого монстра - католицької церкви, яка століттями мала абсолютну владу.

Автор б'є по хворому і прямо розказує про так звані «Притулки Магдалини». Це були цілком реальні заклади, куди церква і держава (часто за згодою самих родичів) зсилали «проблемних» жінок. Матері-одиначки, сироти, жертви зґвалтувань чи просто ті, хто мав власну думку, вмить перетворювалися на безправних рабинь. Роками вони безкоштовно гарували в пральнях, терплячи знущання і побої. Бруен показує, як за святими молитвами ховався звичайнісінький легальний садизм. Для сучасної, ситої Ірландії це саме та тема, про яку всі воліють мовчати.
Але найкрутіше тут те, як закручено сюжет. Джека наймають не для того, щоб він когось посадив чи помстився. До нього приходить місцевий кримінальний бос Білл Касселл - жорстокий чувак, якого боїться навіть поліція. І що він просить? Знайти жінку, яку він називає «янголом». Вона - єдина, хто колись допоміг його матері вижити в тих клятих пральнях. Ви тільки вдумайтеся в цей абсурд: найгірший бандит міста шукає єдину святу людину, і доручає цю справу найбільш поламаному детективу-алкоголіку.

Тейлор втрачає близьких, робить просто фатальні помилки і мимоволі робить боляче тим небагатьом, хто ще намагається його любити. Його чорний гумор стає зовсім вже токсичним, а цитати філософів звучать не як розумні думки, а як похоронний марш. Бруен дуже чітко показує: коли ти по вуха занурюєшся в таку кількість чужого болю і лицемірства, це з'їдає тебе зсередини. Залишається тільки цинізм і порожні склянки. Тому ще одне питання, яке цікавить читача по ходу книги: чи впорається головний герой з таким психологічним тиском?