Пошук янгола у пеклі

Третя книга Кена Бруена «Мучениці монастиря Святої Магдалини» - це момент, коли серія про Джека Тейлора стикається не просто з вуличним криміналом, а з одним із найчорніших, найбільш травматичних епізодів реальної історії Ірландії. Якщо раніше Джек боровся з наркомафією та нетерпимістю до маргіналів, то тепер Бруен кидає його на амбразуру інституції, яка століттями мала абсолютну владу - католицької церкви.

Бруен безжально препарує моторошний феномен «Притулків Магдалини» - реальних закладів, куди церква і держава, часто за мовчазної згоди самих родин, засилали так званих «занепалих жінок». Це могли бути матері-одиначки, сироти, жертви зґвалтувань або просто занадто норовливі дівчата. Їх перетворювали на безправних рабинь, які десятиліттями безкоштовно працювали в пральнях, зазнаючи фізичного та психологічного насильства.
Бруен показує, як за молитвами і суворими рясами ховався легалізований садизм. Для сучасної, економічно успішної Ірландії епохи «Кельтського тигра» це та сама «шафа зі скелетами», яку всі хотіли б тримати закритою назавжди. 
Сюжетна конструкція тут свідомо і дуже іронічно перевернута. Джека Тейлора наймають не для того, щоб знайти серійного вбивцю чи помститися. Жорсткий, впливовий кримінальний авторитет Білл Касселл, який сам є втіленням вуличного зла і якого боїться навіть поліція, доручає Джеку знайти жінку, яку він називає «янголом» - єдину людину, котра колись допомогла його матері вижити у пральнях Магдалини.
Цей парадокс - розкішний психологічний хід. Найбільший грішник Голвея шукає єдину святу людину в місті, і доручає цю місію найбільш поламаному детективу-алкоголіку.

На цьому етапі серії Бруен остаточно знищує будь-які сподівання на класичне «зцілення» головного героя. Джек Тейлор втрачає близьких, робить катастрофічні помилки і, сам того не бажаючи, завдає болю тим небагатьом, хто ще намагається його любити.
Його чорний гумор стає ще більш отруйним, а улюблені цитати з філософів і поетів лунають уже не як інтелектуальна гра, а як реквієм. Бруен доводить, що занурення в таку концентрацію чужого болю та інституційного лицемірства не може минути безслідно - воно роз'їдає душу слідчого до самої основи, залишаючи лише цинізм і порожні склянки.