Не так багато книг про Першу світову війну мені доводилося читати, чи то в силу історії, пам'ять про неї затьмарила Друга світова війна, про трагедію якої навідміну дуже багато літератури на книжковому ринку.

І коли мої читацькі бажання пізнати більше історію Великої війни зосередилися на романі Саймона Толкіна, я й не уявляла, що ця оповідь настільки мене захопить.

Найперше, це майстерність оповіді, відчутно, що дар володіння пера - це ремесло кількох поколінь. Автор роману - Саймон Толкін - внук славнозвісного "батька Гобіта" - Дж.Р.Р.Толкіна.

Це сучасний погляд на події  столітньої давності. На самих початках історія викликає "діккенівську" алюзію на Олівера Твіста, і приємно, що вже на той час робітничі будинки, у яких зростали "діккенівські" діти-сироти, втрачали свою актуальність. Поступово історія розгортається, і нагадує "Зорі дивляться вниз" Арчибальда Кроніна - шахтарське містечко із одвічними проблемами шахтарів - неналежними умовамм праці, небезпеками, страйками та не виплатами зарплат. От незчуєшся, як історіє звертає на війну, куди з нетерпінням так по "ремарківськи" прагнуть потрапити друзі-юнаки... Згодом "Нічия земля" Саймона Толкіна передає атмосферу та жахи окопної війни із фільму "1917". Цю книгу не можливо не прожити, вона залишає глибокий слід у серці, це ще одна сумна історія, яка відтворює абсурдність війни.