Справжня сила - це не чарівна паличка, а чиста, незламна воля

Анастасія Нікуліна (а за топовий візуал тут відповідала Марія Глушко) видала таку базу, що навіть Толкін міг би зацінити цей рівень відчаю та героїзму. Уяви собі світ, де зима тупо зламалася. Замість нормального снігу і святкового вайбу - нескінченна, депресивна мряка, яка буквально висмоктує з людей життя і надію. У центрі цього постапокаліптичного смутку дев'ятирічний Річі. Його батьки зникли, і єдиний, хто тримає його кукуху в нормі - це дід Артур, який травить малому люті легенди про чорноборців, вогняних велетнів і різдвяних павуків, що дефають від темряви.
І тут стається найгірше: дідусь злягає в лікарню, бо йому банально не вистачає снігу для життя. Бро, це звучить як вирок. Замість того, щоб сидіти і нити, Річі вмикає режим абсолютного берсерка і вирушає у свій власний епічний квест. Це вже не дитяча прогулянка, це повноцінна темна сага. Малий вирішує: якщо снігу немає, його треба тупо викрасти, і для цього доведеться знайти тих самих міфічних чорноборців. Нікуліна виписує цю подорож так, ніби це похід Братства персня в Мордор. Річі доводиться стикатися з реальними небезпеками, зривати маски з людей, відрізняти зрадників від союзників і кидати виклик самій темряві. 

Круто спостерігати, як зростають ставки по мірі закручування сюжету, а ще більшн відчувати магію Різдва.  Це історія про люте психологічне дорослішання і про те, що справжні монстри часто ховаються не під ліжком, а в людських душах. Це потужний емоційний рознос про малого пацана, який кинув виклик цілій системі та зламаній природі заради єдиної рідної людини. Епічність цього квесту зашкалює, доводячи, що справжня сила - це не чарівна паличка, а чиста, незламна воля.