Справжнє обличчя Голівуду

Знаєте, «Чорна жоржина» Джеймса Еллроя - це такий собі жорсткий, брудний некролог усій цій солоденькій голлівудській мрії. Це перша книга його знаменитого «Лос-Анджелеського квартету». Еллрой бере реальну справу - страшне вбивство Елізабет Шорт 1947 року, яке так і не розкрили, - і робить з нього величезну історію про гнилу владу, тотальну корупцію та одержимість.
Дія відбувається в Лос-Анджелесі одразу після Другої світової. Але забудьте про радість перемоги. Місто тут просто гниє зсередини. Автор дуже круто показує той час: мегаполіс безконтрольно пухне, крутяться скажені гроші, по вулицях бродять травмовані війною ветерани, купа мігрантів і наївних мрійників. І всіх їх просто затягує в цю соціальну м'ясорубку.

Еллрой безжально здирає красиву обгортку з «Золотої ери» Голлівуду. Виявляється, що за світлом софітів і кінопрем'єрами ховається тіньова індустрія, яка перемелює дівчат, підсаджує на наркотики, знімає в порно і викидає на смітник як безіменні трупи. Елізабет Шорт тут - не просто нещасна жертва маніяка. Вона стає символом цілого покоління, яке приїхало за славою, а в результаті опинилося понівеченим на пустирі.
А ще тут просто геніально і дуже цинічно розмазана наша улюблена поліція і правоохоронна система загалом. Копи Лос-Анджелеса працюють не як захисники закону, а як найбільша, найкраще озброєна легальна банда в місті. Яка там презумпція невинності чи права? Вони ліплять докази з нічого, вибивають зізнання кулаками, кришують бізнес і просто прислуговують еліті. Справа «Жоржини» миттєво перетворюється на медіа-цирк. Босам плювати на справедливість, їм би швидше знайти цапа-відбувайла, щоб журналісти відчепилися, а власні крісла вціліли. Закон для них - це пластилін: як треба в даний політичний момент, так і зліплять.

Але найцікавіше - це самі детективи, Бакі Блайчерт і Лі Бланчард. Колишні боксери, місцеві зірки на прізвисько «Вогонь і Лід». І ця справа діє на них як справжній вірус. Еллрой створив круту психологічну пастку: мертва дівчина виявляється сильнішою за двох жорстких озброєних мужиків. Вона повільно отруює їхні мізки.
Для Лі ця справа стає нагадуванням про його власні старі гріхи, і думаєш, аби він не поїхав дахом. А Бакі взагалі стає одержимим: починає шукати жінок, які зовні схожі на мертву Елізабет, крок за кроком втрачаючи себе. Слідчі мали б розслідувати це з холодною головою і протоколом у руках, а замість цього добровільно стрибають у могилу за жертвою. То чи можна в такому стані взагалі докопатись до правди? Читайте і дізнаєтесь.