Столична раціональність проти подільської глушини

«Легенда про безголового» Андрія Кокотюхи - це класичний, еталонний український готичний детектив. До речі, цікавий нюанс: ця книга теж виходила у тій самій серії «Детективна аґенція ВО», що й романи Волкова, про які я писав раніше. 

Усе починається в маленькому подільському містечку Дунаївці. Хтось починає жорстоко вбивати людей, відрубувати їм голови і, що найцинічніше, залишати тіла на найбільш людних, публічних місцях. І тут же на поверхню спливає стара місцева легенда про Безголового - жорстокого пана Ржеутського, який століття тому катував селян, за що йому врешті відтяли голову.
Кокотюха блискуче показує, як працює масова психологія. Замість того, щоб шукати реального, живого маніяка зі звичайною сокирою, налякане суспільство миттєво хапається за містику. Людям психологічно значно простіше, комфортніше повірити у повсталого з пекла примару-месника, ніж усвідомити моторошний факт: абсолютне, садистське зло має цілком людське обличчя і, можливо, щоранку купує хліб у тому ж магазині, що й вони. Давня легенда стає розкішною димовою завісою для сучасного криміналу.
Головна героїня - київська адвокатеса Лариса. Вона тікає в цю провінцію від столичного шуму та особистих невдач, сподіваючись на тишу, спокій і перезавантаження. Але замість релаксу опиняється в епіцентрі кривавої м'ясорубки.
Її лінія - це класичне лобове зіткнення двох полярних світів. Залізобетонна раціональність, юридична логіка та столичний прагматизм стикаються з глухою провінційною круговою порукою, тваринним страхом і забобонами. Лариса не розмахує пістолетом; їй доводиться розплутувати цей клубок виключно силою власного інтелекту в умовах, коли місцева поліція вагається або відверто розписується у власній безпорадності перед «потойбічним».