«Сватання на Гончарівці» Григорій Квітка-Основ’яненко читати скорочено (стислий переказ тексту) | Рецензії на книги, відгуки про прочитане, рейтинг - кращі книги

You are here

«Сватання на Гончарівці» Григорій Квітка-Основ’яненко читати скорочено (стислий переказ тексту)

Соціально-побутова п'єса, розділена на три дії

Герої:
Прокіп Шкурат
Одарка — дружина Прокопа
Уляна — дочка Прокопа та Одарки
Олексій — кріпосний коваль
Павло Кандзюба — обиватель з-під Харкова
Стецько — син Павла
Осип Скорик — солдат у відставці
Тиміш — обиватель із села Заїківка
Незаміжні дівчата, подружки Уляни

ДІЯ ПЕРША
Місто. Вулиця на Гончарівці. Видніється Холодна гора.

З вуст Прокопа (п’яниці) лунає зухвала пісня. Він збирається «на вольну». Дружина спиняє захмелілого, лається на нього. Стає зрозуміло, що невдовзі Пасха. Напився ж Прокіп не у звичайний день, а у страсну п’ятницю. А цього дня добрим людям доводиться так дотримуватися посту, що ні рісочки до рота не брати, не те що випивати!

— Життя своє перевела з тобою, п’яниця! — заголосила Одарка. Скільки худобини попропивав! Хазяйнували ж: і воликами обзавелися, й корівкою! Та горілка за все те лютіша, на неї все зміняв!

Одарка продає бублики — оце і весь дохід їхньої сім’ї, бо Прокіп нічому задержатися не дає, все спускає на оковиту.

Приходить Кандзюба.

Одарка жаліється йому, що чоловік безпробудно пиячить.

К а н д з ю б а:
— Моя вам порада: мав я першу жінку-п’яницю. Прийняв рішення відвезти її до знахаря. Той налив їй рідини якоїсь і поклявся, що більше й разу не ковтне оковитої. Може, б і справді кинула пити, та зовсім вже вона не переймалася нічим іншим, крім свого живота, бо волала, що він пече-пеком їй. А вечірнього часу віддала Богові душу. То спробуйте ви до знахарів звозити, то отримаєте таке ж щастя.

Кандзюба говорить Прокопові про те, що хоче висватати їхню доньку Уляну за свого сина. Його звати Стецьком.

Від Шкуратів Кандзюба отримує натяки, мовляв, ні для кого не секрет, що в Стецька не всі клепки на місці.
На це Кандзюба заперечує, що він «все має», бо вони не з бідних. Мають і коней, і волів, їздять в Крим по сіль. Він переконує Прокопа з Одаркою, що відсутність «клепки» в його сина для розумної жінки буде навіть перевагою. А ще після його, Кандзюби, смерті, Уляна наглядатиме за Стецьком і все, що вони зараз мають, вона отримає і буде розпоряджатися господарством та майном, як буде вважати за потрібне.

Зрештою мати з батьком погоджуються віддати доню за дурнуватого Стецька. Після своєї згоди вони врешті згадали, що дали відповідь, не запитавши, власне, дочки.

Кандзюба наполягає, аби батьки підготували доньку, щоб вона не здумала противитися цьому шлюбові.
Прийшла Улянка. Вона розказувала матері про те, як базарувала. Придбала прикраси на власноруч зароблені кошти. А ще купила собі красивезну хустину. Щоправда, довелося добряче поторгуватися. А ще від якогось пана вона почула, що дуже красива.

Спершу мати полаяла дівчину за те, що та витратила багато грошей, але згодом каже, що хустина буде доречною, оскільки вони чекають старостів. А женихові, за якого погоджується вийти заміж, дівчина повинна дати хустку. Дівчині повідомляють, що хочуть віддати її за Стецька. Вона каже, що не піде за нього, бо він дурнуватий і всі з нього сміються.

Та Одарка стоїть на своєму й переконує дочку:
— То ж ти, дочко, не розумієш, як хороше жити з дурним чоловіком! Бити він тебе не буде, не вередуватиме. Може десь колись раз за щось і полає, та достатньо буде на нього прикрикнути, як він і замовкне.
Та Уляна не погоджується. Говорить, що Олексія хоче бачити своїм чоловіком, а він збирається до неї свататися.

Кандзюбиха загорілася:
— А й дійсно! Олексій є добрим парубком і ковалем гарним — що хоч уміє зробити, не гулящий… Але ж він кріпак!

Уляна розуміє, що, коли вона вийде заміж за коханого, то теж стане кріпачкою, але це її не лякає й не зупиняє, бо в серці — тільки він. А ще вона говорить матері, що Олексій належить добрим панам.

Стецько отримав наказ від батька — побесідувати із Уляною. Підійти то він до дівчини міг, проте розмову розпочав зовсім не з того:
— Що у вас вариться?

У відповідь Уляна заспівала. В пісні вона каже, що не погодиться стати його дружиною, бо він є стидким, бридким та божевільним.

Стецькові навіть невідоме ім’я дівчини. Він, певно, і не підходив би до неї, якби не боявся свого батечка.
Уляна вирішує піддурити Стецька, та промовляє:
— Тебе я шаную (голосно), як собаку рудую (тихенько).

Поряд стоїть коваль Олексій та чує, що говорить Уляна вголос. Засмучується й намагається піти. Уляна помічає його та поспішає за ним. Відбувається сварка між закоханими. Уляна говорить, що Стецько дурнуватий.
Стецько встряє в розмову:
— Ну то й що, що дурнуватий! Всерівно одружуся! Для цього не розум потрібний, мені вже відомо!..

Дурний Стецько у творі є навіть дотепним.
До прикладу, він розказує, як не потрапив до війська через те, що немає клепки. Його попросили порахувати кількість пальців на руках, а в нього не вийшло.

І він сказав:
— На яку лиху годину потрібно тих пальців аж стільки! А мені відомо, Улянко! Бо якби ти мала лише одного пальця, то не змогла б дулі показати!

Найважливіше для нерозумного Стецька — їсти. Про що він і заявляє голосно:
— Я б цілий день, і цілу ніч хотів би обідати!

Олексієві стає зрозуміло, що Уляну хочуть віддати за дурня заміж без її згоди. Він побив Стецька. Той почав плакати, але його втішили за допомогою каші.

ДІЯ ДРУГА
Скорик (демонстративно розмовляє російською). Він був запрошений в ролі старости для сватання Улянки.
Олексієві невтямки, що робити далі. Максимум вони можуть стрітися з коханою і вкупі пустити сльозу, та нічого не можуть змінити…

Вечірнього часу триклятий Стецько вже хвалитиметься хустиною. Коли Скорик побачив Олексія, то зрозумів, що хлопець є його небожем. Скорик розповідає племінникові, що багато де бував та багато чого бачив, несучи військову службу. Тепер він відчуває до себе людську повагу. Тож не дивно, що його запрошено на роль старости. Олексій звертається до нього із проханням — зробити так, щоб Уляну віддали за нього, а не за Стецька.

Уляна, познайомившись із дядьком коханого, теж слізно просить його стати їм в поміч.
Скорик дає згоду. Він говорить, що старостою все ж буде, проте проверне все так, що буде по їхньому. Зосталося лишень чекати наступного дня.

Олексій веде суперечку зі Стецьком. Хлопець переконує дурня, аби той не занапащував дівчину, бо згине вона з ним поряд.

Та Стецько висловлює ставлення до Уляниної долі, яке наповнене байдужістю:
— Хоче вона чи не хоче, плакати буде чи побиватися, хоч, може, і здохне, то мені без різниці… Головне, щоб вийшла за мене заміж!

А все через те, що батько пригрозив Стецькові, що буде він битий, коли стане відмовлятися від весілля. Велика кількість потенційних наречених дали гарбуза Стецькові, бо ні для кого не секрет, що він дурнуватий.

З хати вийшов старий Шкурат — батько Улянки. Він виходить крадькома, бо хоче втекти, аби жінка не вздріла, до шинка.

Прокіп зрозумів, що Стецько має гроші й намагається потягти його теж до шинкаря. Стецька спершу перемагає страх перед батьком, а потім він все ж дає згоду.

В Олексія з’явилася надія на те, що сватанню сьогодні не відбутися, якщо Стецько зі Шкуратом затримаються в шинкаря.

Виходить Одарка. Олексій благає її не губити Уляну, а віддати за нього. Чоловік обіцяє жаліти та кохати дівчину до останнього подиху, а її, Одарку, завжди поважати.

— Заробітки будуть моєю справою, а Улянка буде господарством займатися та за матір’ю старою доглядати. Якщо матимете таке бажання, то ласкаво просимо жити до нас. Знайдемо і місце, й окраєць хліба.
Зароблятиму для вас, почитатиму й слухатиму, як неньку рідненьку.
— Та ти ж мені й так, як рідний! Та не можу її з тобою одружити, бо ж стане й вона кріпачкою!.. А Кандзюбенко дарма, що без розуму, так він же ж в багатстві купається! Худоби стільки має! Якби ж не вона, то ніхто б Уляни йому й не показав!..

Розпач огорнув Олексія, бо все вирішили статки, яких він не мав… Уляна говорить, що накладе на себе руки, та мати робить вигляд, ніби нічого не почула.

Повернувся Стецько. Прокіп із такою швидкістю метнувся до шинку, що огрядному Стецькові було геть його наздогнати, то він пожбурив майбутньому тестеві грошей та й поплентався назад. Дорогу спершу сплутав, але врешті виблудив.

Олексієва остання надія згасла: прийшов клятий дурень — свататиметься! І прийняв тоді молодик відчайдушне рішення — стати солдатом, аби не побачити на власні очі весілля коханої із дурнуватим.

ТРЕТЯ ДІЯ
На лавці побіля столу дрімає Прокіп.

Мати приказує Уляні вбиратися як наречена та починати колупати піч. А чоловіка лає, бо той навіть сьогодні напився.

Зайшов Олексій.
Одарка запрошує його та приказує:
— Прошу сідати, аби старости сідали.

Олексій говорить, що вже охолов. Просить побалакати з дівчиною, щоб і вона все зрозуміла.
Одарка пішла по Уляну. Та вийшла вся в сльозах. Мати веде своєї — розказує як правильно поводитися під час сватання.

Олексій щось шепнув дівчині.
До хати заходять свататися. В делегації Скорик, Тиміш та жених — Стецько.
Скорик поводиться відповідно до обряду сватання, розмовляючи дещо комічною «москальською» мовою, насиченою солдатськими термінами ще й деколи перековерканою.

Коли весь процес доходить до моменту перев’язання сватів рушниками, Улянка робить все зі сльозами. Нарешті має отримати хустину Стецько. Та дівчина відмовилася її зав’язувати.

Скорик заявляє, що їй пороблено. Але він знає, що з цим слід зробити та розказує про місце, яке стане їй в поміч. Дівка вибігла надвір. Через певний час вона знову входить у хату і тримає якусь річ, яку прикриває шовкова хустина. Вона кланяється й подає те все женихові-Стецькові.

Той верзе казна що. Тим часом, Олексій встиг забрати хустину собі й почепити на поясі. А Стецько, не додивляючись, хапає великий гарбуз, що символізує відмову нареченої від шлюбу.

Улянина мати гнівається, Стецько розгубився й розсердився, а Прокіп думає виключно про випивку, йому байдуже.

Скорикові вдається вміло зіграти на Одарчиному забобонному уявленні про речі та світ. Він переконливо твердить, що нареченим має неодмінно стати той, хто отримав хустину. А той же, в чиїх руках опинився гарбуз, має відійти в бік, бо бути великому лихові.

Аби Одарка більше не жалкувала за багатством Кандзюбенка, Скорик робить вигляд, ніби займається зняттям з неї зурочення. Робить він це за допомогою води та «закордонної» свічі.

А потім він подарував племінникові 50 монет, які зібрав за час служби.

Одарка дає дітям благословення. Всі йдуть за стіл. Стецько теж запрошений. Та він ображається і не йде, натомість співає пісню, де бажає всій родині Уляни лиха, а її обзиває кріпачкою.

Завітали подруги нареченої. Всі сміються, жартують, співають та танцюють. У піснях всі (кожен по своєму) говорять про те, що є найціннішим добром. На думку Одарки це можливість жінки керувати чоловіком. Олексій з Уляною переконані, що найцінніше — жити в любові та злагоді. Присутні з ними згодні. Тільки Стецько вертається й наспівує про те, що найбільше було б добро тоді, коли не було б весіль.

Прокіп погодився зі всіма. Для нього найцінніше — не бачити зла.

Фінал — спільні танці.
Критика, коментарі до твору «Сватання на Гончарівці», пояснення
«Сватання на Гончарівці» є соціально-побутовою комедією (оперою). Григорій Квітка-Основ’яненко написав її 1835-го року. Автор — неабиякий знавець побутового життя та характерів міщан.

В творі органічно переплітаються дві лінії: комедійна з ліричною. Читачам та глядачам доводиться співчувати Одарці та Олексієві, серця яких наповнені коханням. В той же час твір викликає сміх, оскільки наповнений кумедними ситуаціями та несподіванками.

Діалоги закоханих наповнені щирою любовною нотою. Їхня мова є піднесеною та поетичною, насиченою реальними почуттями і є дещо сентиментальною.

Та коли Уляна бесідує із дурнем-женихом, то відразу веде себе дотепно та ущипливо.

Образ Одарки є неоднозначним — її співчуття любові доньки не заважає їй прагнути до статків Кандзюби будь-якою ціною. З іншого боку, вона є розумною, а ще з гідністю змогла не тільки годувати вічно п’яного чоловіка, працюючи з ранку до вечора, а й викохати-виростити хорошу доньку. Та жінка має «ахіллесову п’яту» — велику забобонність. Саме ця слабинка і зіграла з нею злий жарт.

Найбільш виразним є образ Стецька. Він неначе водночас і не розуміє своєї інакшості і говорить про свою недолугість та тупість вголос. Завдяки цьому текст наповнюється дивовижним комедійним ефектом.

Деякі слова Стецька набули статус крилатих. За їх допомогою висміюють недалеких та егоїстичних людей.
«Сватання на Гончарівці» недаремно ще називається «малоросійською оперою», оскільки у творі присутні й щира українська пісня, й «суржик», і «москальська мова», якою говорить Скорик.

У п’єсі автором знівельоване важливе соціальне питання «за добрим паном і кріпакові хороше жити». Як продовжиться Улянине життя після весілля у статусі кріпачки — лишається тільки здогадуватися. Та комедія наповнена таким добрим настроєм, що складається враження про те, що все неодмінно буде добре.

Вподобати:
+1
0
-1