Сяйво

«Сяйво» Стівена Кінга — моторошна оповідь про ізоляцію, божевілля і боротьбу за власну душу. Але її доля, як і доля її героїв, розділена на дві частини: глибоко людську книгу та її крижану, візіонерську екранізацію, що стала причиною легендарного конфлікту між автором і режисером. Кінгова історія — це трагедія. Її герой, Джек, не божевільний з самого початку. Він — розбитий чоловік, що бореться з власними демонами, такими як алкоголізм та гнів. Готель — це живий хижак, який відчуває ці слабкості. Він нашіптує Джеку брехню, підживлює його страхи, повільно, але невблаганно перетворюючи його на монстра. У 1980 вийшов фільм Кубрика — переосмислення, створене холодним інтелектом. Кубрик відкинув сентиментальність і емоційність, перетворивши історію на геніальний, але безсердечний портрет божевілля. Саме тому Кінг так люто відкинув цю версію — Кубрик забрав у Джека його боротьбу, залишивши лише божевілля. Битва за душу: Кінговський Джек є жертвою, яка програла. Його божевілля наростає, що робить фінал трагічним. Натомість Джек Ніколсон у фільмі — це божевільний, який просто знайшов собі ідеальне місце. Його моторошна посмішка — не результат, а початкова точка. У книзі зло — це явні примари, що діють відкрито. Кубрик, натомість, робить зло більш психологічним, примушуючи глядача ставити під сумнів власні сприйняття. Жах у фільмі — це атмосфера, а не привид. Різні кінцівки: Кінгова книга закінчується спалахом гніву і знищенням зла. Фінал Кубрика — це вічний холод, де Джек стає частиною готелю, застигаючи на фотографії. Це безмовний, лякаючий вирок, що не дає жодної надії. «Сяйво» — це унікальний феномен. Книга — це емоційне, людське дослідження зла. Фільм — це шедевр, що лякає своєю бездушністю та символізмом. Вони не конкурують, а доповнюють одне одного, створюючи бінарний код жаху. Щоб по-справжньому зрозуміти всю його велич, потрібно відчути біль Кінгового Джека, а потім побачити холодну посмішку Ніколсона.