Територія легального бешкетництва

Забудьте про нудні віршики, де треба бути «чемним хлопчиком» і вчасно лягати спати. Андрусяк і Птаха створили справжню літературну диверсію. Це легалізоване бешкетництво, яке тренує дитячий мозок краще за будь-які шкільні підручники.

Андрусяк в книзі жонглює парадоксами. Узяти хоча б його блискучу гру слів: скільки важать тритони? Правильно, рівно «три тонни»! А куди тече річка Хитра? А де росте та сама слон-трава? Автор бере мовну норму, вивертає її навиворіт і каже: «Дивись, мова - це пластилін, грайся!». Це потужний злам шаблону. Чого варті лише візуальні поезії каліграми, де вірш-павук буквально сплетений із рядків тексту! Поезія тут перестає бути нудним текстом і стає 3D-об'єктом.
Анна Птаха не просто розмалювала сторінки. Її ілюстрації - це повноцінний партнер у злочині проти нафталіну. Вона додає драйву, підморгує читачеві й робить усі ці абсурдні образи абсолютно матеріальними. Це той випадок, коли малюнки можна і треба «читати» так само як і літери.
Сама назва «капосні вірші» - це ідеальний психологічний гачок. Діти обожнюють порушувати правила, і ця книжка дає їм абсолютно безпечну територію для такого бунту. Вона показує: ставити безглузді запитання  на кшталт «куди літають кроти?» і бачити світ догори дриґом - це нормально. Саме так народжується критичне мислення.

Раджу читати разом, сміятися вголос і виховувати креативних бунтарів, а не слухняних виконавців!