тиха, ледь чутна сповідь

це не роман, а витончений, мов мереживо, психологічний лабіринт, що веде в найпотаємніші куточки людської душі. Це не гімн, а скоріше тиха, ледь чутна сповідь, написана в'язким чорнилом самотності. Якщо "Джейн Ейр" була яскравим полум'ям, що освітлює шлях, то це мерехтливе світло свічки, яке бореться з мороком, що оточує героїню. головна героїня, не має ефектної зовнішності чи гучного голосу. Бронте створює образ, що є болісно впізнаваним для кожного, хто хоч раз відчував себе чужим на власному святі життя. Усі любовні лінії в романі — це не солодка казка, а складна, заплутана партія. Доктор Грем, наче сонце, що дарує світло, але не зігріває. Він сліпий до глибини її душі. І тут з'являється професор Поль Еманюель — людина-буря, що кидає виклик її мовчазній масці. Їхні стосунки, що починаються з конфліктів і взаємних докорів, поступово перетворюються на найглибшу прихильність, бо він — єдиний, хто бачить її справжнє "я". Це не любов із першого погляду, а кохання, викуване в горнилі протистояння.