Український Езоп

З дитинства не могла зрозуміти, чому байки Леоніда Глібова сюжетно схожі із байками Івана Крилова. Як зʼясувалося, і Крилов не є новатором, оскільки переповів на свій лад твори Езопа та Лафонтена. А Глібов додав до цих байок власне українського колориту. Класичною є «Лебідь, Щука і Рак», де показано, що досягти успіху можна лише завдяки спільній праці. А коли кожен тягне у свій бік, хура й досі там. Особисто мені подобається байка «Цуцик», де показано через діалог протиставлення панського цуцика, який нічого не вміє робити, та дворового Бровка, який перебивається харчами й охороняє двір. Хоча свого часу обоє вони були дворовими. Так і в житті часто прості люди, що завдяки обставинам досягли успіху, подеколи через вроду та збіг, не хочуть памʼятати про своє бідне дитинство та нехтують спілкуванням зі своїми колишніми друзями та знайомими. 
У кожній байці є наприкінці мораль, яка є актуальною впродовж не одного століття.