В сусідів трава зеленіша🌿

Мій відгук на оповідання «Баба Параска та баба Палажка». Так як окремої книги на це оповідання немає бо воно не велике і входить у збірку книги!

Так, зізнаюся, збірку оповідань Івана Нечуя-Левицького,є було важко читати і довго. Так, історії є і веселі, і життєві, але надто багато побутового й народного колориту втомлює. Тому треба читати між сучасним або іншими авторами)

Оповідання «Баба Параска та баба Палажка» дуже життєве. Напевно, у кожному селі були такі бабусі, що воювали між собою (у моєї баби сусідки ну точно як описано 😅).

«Палажка порізала його курчата, зварила обід, пообідала й побігла з іконою Святого Миколая жалітися до священника. Потім побігла в управу до волосного. Дорогу їй перейшла Параска з порожніми відрами, але Палажка не боялася, бо мала з собою ікону»  тут уже й не знаєш боятися чи сміятися 😅

Сусідські війни були й будуть. Напевно, зараз вони трохи культурніші, але тут зображено саме сільських жінок, які воюють через курку на чужому городі, порося, що забігло до сусідки, вирвану цибулю чи продану на базарі городину. Б’ються, сваряться, проклинають…пліткують , бігають до попа жалітись.

Баба Палажка пішла у світи і в Київ, і в Почаїв. Та коли повернулася додому й знову побачила сусідку Параску, усе одно вважала, що всі її біди через неї…  ну бабка хотіла з себе зробити святу та не там шукає, не в сусідці справа а в її  голові)