20 серпня 2024 р. виповнилося 85 років українському письменнику, одному із останніх шістдесятників - Валерію Шевчуку.

Беззаперечно, що для кожного письменника завжди залишаються відчуття потрібності, а найкращим дарунком - небайдужість читачів до його творчості. Тож до дня народження ювіляра я обрала почитати книгу "Панна квітів" - казки, які пан Валерій написав для своїх доньок у їхньому дитинстві.

Досить оригінальна книга, дуже лірична і навіть філософська, переповнена батьківською любов'ю до своїх дітей, кожен рядок сповнений виховувати в дитині бажання творити добро, любов до життя, до батьків, до природи.

У сучасному світі соцмереж, запитання, які викликаються в процесі читання, ще більше стають доречними: Чи потрібно хвалити людину, що творить добро, адже її справи й так говорять за неї? Чи робить постійне вихваляння доброти будь-якої людини її справді доброю?

А як давно кожен з нас збавляв свій ритм життя, призупинявся аби просто насолодитися миттю? Ми, дорослі, дивимося на світ під кутом буденності, і зачасту не помічаємо тих речей, які бачать діти. І ця книга прекрасно це демонстує. Одна із героїнь книги Зеленоочка, дівчинка-сирота, яка блукає по світі, знаходить щастя в спогляданні, за тим, що для дорослих здається банальними речами: як пливуть хмаринки по небу, як бджілка збирає мед...А щастя виявляється у тому, щоб помічати, який же довершений світ природи.

"Збудіть цих людей... і знову вони стали людьми, знову могли радіти сонцю"

Та й взагалі у кожній казці В.Шевчук звертається до сновидінь, але мене найбільше збентежила - "Дівчинка, котра шукала маму". Мабуть тому, що цього літа я стала дівчинкою, котра втратила маму. І єдине місце, де ми можемо зустрітися - це сни.

"Не зникай, мамо, не зникай, - шепотіла дівчинка крізь сон. - Я знаю, що це все мені сниться! Знаю, що прокинувшись, я знову виглядатиму стежку до тебе і знову буду тебе шукати, але трохи ще біля мене побудь, мамо, не зникай!" Як же ніжно, і проникливо...

Думаю, кожен у тексті знайде своє місце для порятунку змореної буденністю душі.

Дякую, Майстре, за глибину, за цінності, добрі справи завжди дають свої плоди.