Книга – розчарування. От реально – ніби подивилась тупеньку американську комедію( Що сюжет, що герої – це щось з чимось. А ще вкраплення мудрих психологічних мантр з розряду «полюби себе сам».
Герой - Бйорн, юрист, захисник баньдюків, точніше одного бандюка, що вбиває, продає наркотики, зброю, тримає борделі. Словом, повний комплект. Бйорн, після відвідування гуру психолога, став «божою кульбабкою», кардинально змінив своє життя, а як саме – вбивши свого боса і зайнявши його місце в світі банд і рекету. А ще роз’їхався з дружиною, що дуже була проти його роботи, але не гребувала жити на широку ногу на гроші від бандита. Тепер Бйорн чергує справи банди і милі, мімімішні відпочинки зі своєю дитиною. Пропускаючи метод «утилізації» боса у всіх «смачних» подробицях, Бйорн нарешті вільний – ніхто на нього не тисне, не командує, бо він ще й послав своїх босів-адвокатів, звільнився з роботи і відправився у вільне плавання. А далі пішов цирк – знаєте, яка головна проблема всіх в цій книзі – влаштувати дитину в садочок. От навколо цього і танцює оповідь, де і детектив, що закрив очі на злочин, і перші помічники померлого боса – всі мають одну проблему – дитина і садочок. І ці помічники – страшні люди, що керують незаконним бізнесом, не гребують вбивствами і катуванням, мають образи із «Тупого і ще тупішого». Весь сюжет – це якийсь шарж на трилер, з елементами гангстерського бойовика. О, а фінал – то взагалі комедія – на голову не одягається, але всі щасливі, зло перемогло ще одне зло і процвітає далі.
Словом, чи то книга не для мене, чи то дійсно вона дика, але абсолютно не моє. Я аж декілька разів перегортала в кінець на фразу «Карстен Дюсс – німецький автор бестселерів»…