Війна з Порожнечею

Перед вами не просто класичне фентезі, а дуже потужна, болюча і до мурашок знайома алегорія на нашу сучасну українську історію.
На перший погляд, маємо знайомий концепт: країна Орія, в якій безпомилково вчитується Україна, опиняється під загрозою. На неї насувається Порожнеча - абсолютне, безжальне зло, яке прагне поглинути все живе і позбавити країну майбутнього. Але Шпіцер робить дуже крутий хід: він бере події нашого ще живого, свіжого минулого і загортає їх у магічну обгортку. Ти читаєш про фентезійні битви, а перед очима мимоволі постають цілком реальні події, реальні герої і реальні втрати нашої боротьби.

Головним епіцентром протистояння стає Тура -вежа. Це дуже багатошаровий символ. З одного боку, це фізичне місце битви і тут неможливо не провести паралелі з нашими реальними «вежами» та бетонними фортецями, які тримали захисники, а сам «вугляний велет» у назві дає дуже чітку географічну і смислову прив'язку до нашого Сходу.
З іншого боку, Тура - це шахова фігура. Увесь сюжет нагадує велетенську геополітичну та магічну шахівницю. У центрі подій опиняється молодий маг Іван, який намагається вибудувати власну стратегію і тактику, щоб не просто вижити, а переграти Порожнечу. Тут дуже класно показано, що перемога кується не лише мечами чи закляттями, а інтелектом, витримкою та здатністю мислити на кілька кроків уперед. Тура виступає ще й як метафора єдності - це спільнота світлих істот, яка стає ключовим гравцем на цій дошці.
Що найбільше чіпляє у цій книжці - це її дорослий підхід до наслідків війни. Вежа вистояла, сили добра об'єдналися і дали відсіч. Здавалося б, час святкувати класичний хепі-енд. Але автор ставить дуже незручне запитання: а чи така однозначна ця перемога?
Шпіцер не надягає на читача рожеві окуляри. Він показує, що кожна виграна битва має свою величезну ціну: «скляний обладунок» - це ж ідеальна метафора вразливості та крихкості навіть найсильніших захисників, і що боротьба з Порожнечею ніколи не закінчується після одного вдалого ходу. Текст написаний дуже художньо, з увагою до найменших артефактів, але за всією цією атрибутикою відчувається глибока шана до тих, хто тримав і тримає нашу реальну історію.