Вигнанець із касти недоторканних

«Стражі порядку» Кена Бруена - це жорстке занурення в абсолютно інший, максимально токсичний різновид кримінальної літератури. Це так званий «кельтський нуар». Якщо американські чи скандинавські детективи п'ють, щоб заглушити біль від побачених злочинів, то ірландець Джек Тейлор п'є просто тому, що це єдиний спосіб фізично існувати в його реальності.

Сеттінг роману - місто Голвей на західному узбережжі Ірландії. Бруен обирає дуже специфічний історичний момент: епоху так званого «Кельтського тигра», коли в Ірландію ринули шалені гроші, і країна почала стрімко багатіти. Та автор показує виворіт раптового багатства: традиційна, глибоко католицька і патріархальна Ірландія вмирає, а на її місце приходить бездушний капіталізм, наркокартілі та тотальна відчуженість. Голвей у Бруена - це похмуре, вічно дощове місто, де річка Корріб працює як зручний цвинтар. Коли туди одна за одною починають падати молоді дівчата, суспільству і поліції набагато зручніше списувати це на епідемію самогубств, ніж визнати, що в їхньому новому, багатому місті завівся серійний убивця.

Оригінальна назва роману The Guards відсилає до Гарди - ірландської національної поліції. Це глибоко закрита, майже мафіозна структура зі своєю круговою порукою. Джек Тейлор колись був її частиною, але став вигнанцем - його з ганьбою вигнали за хронічний алкоголізм і порушення субординації.
Джек більше не коп, але він ніколи не стане звичайним цивільним. Він застряг у чистилищі. Колишні колеги його зневажають, місцеві криміналісти не сприймають серйозно. У нього немає ліцензії приватного детектива, немає зброї і немає лабораторій. До нього звертаються лише ті, від кого відвернулася офіційна система - як мати однієї із загиблих дівчат, яка відмовляється вірити в самогубство доньки.

Джек Тейлор - один із найбільш поламаних антигероїв у сучасній літературі. Він не веде розслідування в класичному сенсі. Його «дедуктивний метод» - це сидіти в пабі, пити до нестями, провокувати небезпечних людей, отримувати жорстокі побої і сподіватися, що в процесі хтось зробить помилку. Але Бруен наділяє свого персонажа унікальною рисою: Джек - маніакальний книголюб. Текст роману пересипаний цитатами, роздумами про літературу та поезію. Цей контраст вражає: брутальний, опухлий від віскі чоловік у брудному пальті, який щойно ледве вижив у вуличній бійці, може глибоко аналізувати філософські тексти. Література для нього - це такий самий ескапізм і знеболювальне, як і алкоголь. Ну і можливо це якимось дивним чином дозволяє розкривати злочини...