Вищий пілотаж українського духу

Це не історичний роман, як ми звикли. Якщо ти чекаєш легкого чтива типу «поскакали, рубали, перемогли» - забудь. Це Вінграновський! Він же поет і режисер. У нього слова не йдуть рядком, вони створюють 3D-картинку. Ти читаєш  і ти не «дізнаєшся» історію, ти в неї провалюєшся.
 Він описує не так події, як стани. Коли він пише про степ, ти чуєш, як трава шумить. Коли пише про бій, ти відчуваєш запах поту і заліза. Текст густий, в’язкий, як стара смола. Ти продираєшся крізь нього, і це важко, реально важко! Мозок іноді кипить. Але коли ти ловиш цей ритм... Це ж чистий транс!
Наливайко - це не людина. У Вінграновського він якийсь міфічний титан. Він не говорить, він гримить. Це не просто отаман, це втілена воля нашої землі. Він дивиться на світ так, що вороги самі падають. Це дуже епічно, майже як грецькі міфи, тільки наші, козацькі.

Та і семантичні засоби на рівні. Там такі метафори, що от тільки українцю відчути. «Кінь, як вітер...», «Небо, як дзвін...». Вінграновський малює словами. Він бачить світ кольорами і звуками. 
Це книга не для розваги. Це книга-випробування. Це як пірнути в холодну річку з головою: перехоплює подих, страшно, але коли виринаєш - відчуваєш себе живим на 200%.
Читати? Однозначно. Але готуйся, що тебе «накриє». Це вищий пілотаж українського духу