Книжка, про яку я сьогодні хочу розповісти, дуже особлива і незвична. Я вже й не памʼятаю чи доводилось мені щось подібне коли-небудь читати. Називається вона «Високі Гори Португалії», а написав її канадець Янн Мартель. Кілька років тому вона вийшла у Видавництво Старого Лева в перфектному перекладі Віктора Морозова. Янн Мартель відомий більшості читачів, як автор роману «Життя Пі», за яку він отримав Букерівську премію. До слова, ця книжка теж є в моїй бібліотеці, але вийшло так, що почала я своє знайомство з творчістю Мартеля з іншої книжки, не такої відомої, але дуже оригінальної. Адже моє цьогомісячне читання є відголосом моїх недавніх мандрів і цей роман привʼязує до вибраної теми не тільки назва і місце дії, а й те, що бувши сином канадського дипломата, Янн Мартель народився в місті Саламанка, яке стало одним з найяскравіших місць мого іспансько-португальського туру.

Роман «Високі Гори Португалії» складається з трьох частин. Це, по суті, три окремі твори, події яких відбуваються в різний час у різних місцях і персонажі цих творів теж різні. І лише наприкінці книжки Янн Мартель зводить всі свої розповіді до спільного знаменника. Тоді перед читачем вимальовується цілісна картина того, що впродовж всієї оповіді автор подавав окремими клаптиками.

Перша частина називається «Бездомний». Напередодні Різдва 1904 року мешканець лісабонського району Алфама Томас Лобу вирушає на північ Португалії з метою віднайти дивне старовинне розпʼяття, про існування якого він довідався з щоденника місіонера отця Уліссеша. Перший запис у щоденнику датований 17 вересня 1631 року. З щоденника Томас дізнається непросту історію духівника рабів з острова Сан Томе, яка демонструє читачеві, що ті, кого ми вважаємо наближеними до Бога, такими є не завжди. В самого Томаса теж непрості стосунки з Богом. Він недавно втратив трьох близьких людей: батька, нешлюбну дружину і народженого поза законом сина, а тому має образу на Господа і на весь світ. Його дивна мандрівка є певним способом порозумітися з Всевишнім. З легкої руки свого дядька - багатого лісабонського бізнесмена, який полюбляє новинки технічного прогресу, Томас відправляється в мандри на новомодному транспортному засобі - автомобілі. Керувати ним чоловік ще зовсім не вміє і від цього його дорога стає сповненою пригод, небезпек та курйозів. Тож читачу доведеться налаштуватися на довгу (а місцями й трохи нудну) розповідь про один із перших європейських автопробігів. Мені ця розповідь трохи перегукувалася з відомою англійською історією «Троє в човні, якщо не рахувати собаки». Бо хоч в цих двох історіях засоби пересування мандрівників були різними, але комічність і нелогічність дій персонажів у них дуже схожі. Наприкінці свого шляху виснажений і зневірений Томас опиняється в селі Туйзелу. І саме там з ним відбуваються речі, які матимуть вплив на подальший хід історії.

Друга частина роману має назву «Додому». В новорічну ніч 1939 року з лікарем-патологоанатомом Евзебіу Лозора з міста Браганса відбуваються дивні речі. До нього в морг приходять дві жінки, на ім'я Марія. Перша - його дружина, яка провадить з ним бесіду щодо свого бачення Євангелії, як набору символів світобудови й проводить паралелі між Ісусом та Агатою Крісті. Трохи дивно, чи не так? А враховуючи, що дружина лікаря на той час вже померла, це виглядає ще дивніше. Але це ще квіточки. Далі до Евзебіу приходить ще одна Марія - жінка поважного віку з села Туйзелу. Вона принесла з собою валізу, вміст якої викликав подивування навіть у лікаря. А для читача це може стати справжнім шоком. Дивні гості змінюють уявлення патологоанатома про Бога, про кохання і навіть про свій фах.

Третя частина книжки називається «Вдома». 1981 року в канадського сенатора Пітера Тові від раку помирає дружина Клара, з якою він прожив 40 років З сином у нього не найкращі стосунки й у свої шістдесят два роки Пітер раптом втрачає сенс життя. Та одного разу в робочих справах чоловік потрапляє в Інститут дослідження приматів, де знайомиться з шимпанзе, на ім'я Одо. Ця зустріч змінила його життя. Він викупляє мавпу і вирушає з нею на батьківщину своїх предків в португальське село Туйзелу. Там Пітер і Одо вчаться співіснувати. Спостерігаючи за їхнім спільним життям, можна помітити, що у Пітера та його нового друга багато схожого. Але, як не дивно, не Одо «мавпує» Пітера, а Пітер стає подібним до Одо і набуває його звичок. Він вчиться вивільнятися з кайданів швидкоплинного часу і просто споглядати цей час. Але одного разу шимпанзе знаходить в їхньому будинку те, що розкриє багато загадок минулого і дасть можливість зʼєднати всі ці три історії воєдино.

Як ви вже зрозуміли, що всі ці історії єднає село Туйзелу, що знаходиться в Високих Горах - плоскогірʼї на півночі Португаліі, що межує з Іспанією. Але не тільки це. У всіх цих історіях присутній образ мавпи. Він символізує тваринне начало людини. Окрім того, герої всіх історій так чи інакше шукають Бога, але живуть далеко не за його законами. Тому можна припустити, що мавпа символізує ще й гріховну сутність людини. Ми можемо досягнути бажаного лише приборкавши свою мавпу. Але найбільше, що єднає ці історії - це проблема розбитої горем людини. Смерть близьких – це серйозне духовне випробування. Коли втрачена людина була вагомою частиною всесвіту іншої, то любов до неї витісняється зневірою. Тож, як перемогу життя над смертю, автор показує, що у кожного з героїв роману з’являється віра у щось, що наповнює їхнє існування новим сенсом.

Ця книжка надзвичайно складна, але водночас дуже цікава. Вона сповнена алюзіями та метафорами. Тут багато філософських роздумів про релігію. Але тут немає жодних проповідувань і кожен читач може знайти у знаках та символах цієї книжки щось своє, розкодувавши їх своїм внутрішнім шифром.