Виявляється, роман в віршах може бути цікавим

Чесно кажучи, коли нам на українській літературі задали читати «Марусю Чурай» Ліни Костенко, я думала, що це буде черговий нудний історичний твір. Ну, знаєте, як це часто буває в шкільній програмі: дати, битви, гетьмани і багато пафосу. Але я так сильно помилялася! Виявилося, що історія тут - це просто фон. А на першому місці такі емоції і така драма, що будь-який сучасний серіал відпочиває.

Книга написана віршами, і спочатку це трохи лякає. Я думала, що буду пробиратися через текст тижнями. Але ритм такий класний, що вже сторінці на десятій я перестала помічати риму і просто «ковтала» сюжет.

У центрі всього  Маруся. Вона мені здалася такою... незвичайною. Якби вона жила зараз, то точно була б якою-небудь відомою співачкою чи сонграйтеркою, пісні якої рвуть чарти. Вона дуже глибока, талановита і любить так сильно, що аж страшно. А от Гриць... Ох, цей Гриць! Він мене страшенно бісив майже весь час. Це ж треба бути таким нерішучим! Він з тих хлопців, які хочуть і справжнє кохання зберегти, і щоб життя було зручним, багатим і без напрягів. Дуже життєва ситуація, до речі. Мені здається, і зараз таких людей повно, які обирають вигоду, а не почуття.
Найбільше мене зачепило те, як авторка описує біль головної героїні. Ти прямо фізично відчуваєш, як їй важко. Інколи під час читання мені хотілося просто крикнути їй: «Та забий ти на нього, він тебе не вартий! Ти ж така крута!».
Ще там є Галя - це взагалі окрема тема. Вона повна протилежність Марусі, така собі матеріалістка. Їхнє порівняння в книзі змушує задуматися про те, які різні бувають люди і що для кого є щастям. 
Я навіть не очікувала, що шкільний твір може викликати стільки думок і так сильно сподобатися. Дуже раджу!