Як це, коли твій чоловік монстр

Знаєте, зазвичай у трилерах уся інтрига тримається на тому, щоб упіймати маніяка. Так от, в «Озері спокою» Рейчел Кейн просто бере цей шаблон і викидає його у вікно. Тут убивцю вже спіймали й засудили. Але для його родини справжній жах тільки починається.

Уявіть собі ситуацію: головна героїня, Джина Роял, живе тихим життям ідеальної домогосподарки. Аж раптом одна випадкова автомобільна аварія зриває маску з її чоловіка Мела. Виявляється, поки вона пекла пироги і бавилася з дітьми, цей «зразковий сім'янин» катував жінок просто в їхньому власному гаражі.
Звісно, суспільство одразу вибухає агресивним питанням: «Та як вона могла цього не помічати?!». Але авторка дуже життєво і болюче показує, що найміцніший камуфляж для монстра - це нормальність. Джина ніколи не була спільницею. Вона була такою ж жертвою цього ідеального маніпулятора, який створив для неї абсолютно стерильну, фальшиву реальність. І усвідомити, що твоє минуле, твій шлюб і батько твоїх дітей - це кривава ілюзія... чесно, від цього психіка ламається не гірше, ніж від фізичних тортур.

Та найстрашніше в книзі - це не сам серійний убивця, а реакція соціуму. Суд Джину виправдав, але люди - ні. І тут Кейн видає настільки правдиву і моторошну картину нашого інтернет-сьогодення, що аж мороз по шкірі. Інтернет-тролі, родичі жертв і просто випадкові «борці за справедливість» починають справжнє полювання на жінку та її дітей.
Вони зламують її пошту, зливають адреси в мережу, цілодобово погрожують розправою. Це дуже яскравий показ того, як натовп, сп'янілий від анонімності та праведного гніву, сам перетворюється на колективного садиста. Звичайні «нормальні люди» по той бік екрана здатні на таке психологічне насильство, яке мало чим поступається жорстокості реального психопата.

То що має зробити Джина Роял, аби вижити і врятувати дітей, коли весь світ бажає їй смерті? Пропоную вам самим висунути версії, а потім перевірити їх, прочитавши цю книгу.