Як розмовляти з дівчатами на вечірках

Одним з оповідань цієї збірки є «Як розмовляти з дівчатами на вечірках». Виявилося, що це не просто оповідання, а лауреат багатьох премій, і його навіть було екранізовано! Про що ж воно? Автор на імʼя Енн згадує про вечірку, яку він відвідав зі своїм другом на імʼя Вік тридцять років тому. Це було в Лондоні, хлопцям лише 15 років та особливого досвіду спілкування з дівчатами в них нема. Прикольно звучать слова Енн про те, що він цілувався тричі з подругами своєї сестри, причому не розмовляв із дівчатами, тобто вдало підбирав момент, коли слова були зайвими. А от Вік був більш вправним і мав досвід спілкування, напевно навіть інтимного. Власне, заради подібного спілкування хлопці і прийшли на вечірку. Вік узяв ініціативу. Коли двері відчинилися, він побачив дівчину, доволі дивну зовні, проте привабливу. Її звали Стелла. І тепер Вік мав намір звабити її. Доки Вік був зайнятий, Енн прагнув собі теж знайти дівчину для спілкування. По черзі він розмовляє з трьома різними дівчатами. Вони і зовні різні, і мова в них особлива. З акцентом. Вони - туристки, проте хлопці думають, що це просто дівчата з іншої країни, приміром, з Німеччини, бо свого часу хлопці їздили до Європи за обміном. Перша дівчина має шість пальців на лівій руці, точніше їх пʼять, але мізинець поділений надвоє. Друга ходить із дивною короткою зачіскою й розповідає про відвідини Сонця, третя має імʼя Тріолет та називається поемою. В неї волосся рудуватого кольору. Вік розуміє, що вони не на тій вечірці, проте жага фізіологічно вдовольнити себе зі Стеллою бере гору, і хлопець йде з нею усамітнитися. А потім вибігає, як ошпарений, забирає Енн та чимдуж утікає. Вік зізнається, що Стелла не є людиною. Він блює і плаче. Напевно, побачив щось таке страшне-престрашне. 
Оповідання читається швидко і захоплююче. Я приблизно здогадувалася, чим воно закінчиться. Погоджуся з тим, що фільм, напевно, вийшов більш динамічним та яскравим. Чимось нагадало мені «Згадати все» зі Шварценеггером, принаймні схожі емоції я відчула і від тої стрічки, і від цього оповідання. Реально кумедно, коли реальність виявляється жорстокою: у напівтемряві всі дівчата гарні, і ти не зважаєш на те, що вони говорять, бо природний потяг домінує. Коли ж світла стає більше, а ти не пʼяний (герої пили колу та лише трохи алкоголю), то вся історія виглядає моторошно. Цікаво, що оповідач наприкінці розповіді починає забувати, що ж такого з ними трапилося. А може, це дівчата-прибульці застосували такий сильний гіпноз?