Його війна - своя війна

Все більше пишеться про сучасну війну. Ужн остатньо спогадів і волонтерів і солдатів, просто свідків. От і «Дума про добровольця»  саме звідси. Один з найулюбленіших моїх творів про початок війни, бо це така штука, яку читаєш і ніби чуєш, як поруч хтось затягується міцною сигаретою і розповідає все як є, без цензури.

Найбільше вкурвлює, коли про війну пишуть як про красиву картинку з плаката. У Деркача все навпаки. Тут бруд, тут нерозуміння, тут оцей дикий хаос перших днів, коли ти доброволець і взагалі не до кінця шариш, куди ти вляпався, але назад дороги вже нема.
Проте відразу помітні паралелі як в назві книги так і в імені головного героя (Мамай) з козацтвом. Це підкреслює думку, щол боротьба продовжується, а історія, що ти їй не роби - циклічна . З самого початку Мамай звичайна людина, яку вирвали з теплого життя і кинули в цей замес. Його внутрішні «гойдалки» - від «нащо я тут?» до «хто, як не я?» - прописані так, що аж зуби зводить від того, наскільки це впізнавано. Бо хто з нас не думав, де наше місце і де від мене користі буде більше ? 

Сама назва «Дума» ніби натякає на щось таке високе, але всередині - сувора проза. Знаєте, отаке відчуття, коли приїжджаєш з передка в мирне місто, і тобі все здається якимось несправжнім, занадто гучним і пустим. Оцей розрив між тими, хто «там», і тими, хто «тут» - це головний нерв книги.  Може здатися, що автор іноді забагато рефлексує, ну, знаєте, занурюється в оці всі філософські роздуми серед окопів. Комусь це ок, а комусь захочеться більше дії. Але в тому і прикол, що війна - це не тільки стрілянина, це купа часу на те, щоб з’їсти самого себе думками.

Штучних героїв тут немає, тут є такі ж як Мамай, на фронті. І далі оповідь про побратимів, завдання, операції і пів-мільйона доларів за голову. Ну може це на грані фантастики али ми своєю боротьбою на неї заслужили.