З металу та крові

Ми знаємо купу історій про хрестоматійних вусатих дядьків у шароварах, які тільки те й роблять, що співають журливих пісень. А от Дмитро Воронський бере історію нашого найвідомішого флібустьєра Самійла Кішки і робить із неї жорсткий, адреналіновий бойовик. Це кінематографічний текст про те, як із сирої людської сталі кується безжальна легенда.

Сюжет вривається без розкачки. Автор показує юного Самійла в глухих самарських лісах, де той до знемоги відточує володіння шаблею. Це не тренування, це бойовий транс. Воронський філігранно прописує саму фізику бою: брязкіт металу, надлюдську швидкість, м'язову пам'ять. Ти читаєш і буквально відчуваєш, як лезо з посвистом розтинає повітря.
Жодної романтизації. Воронський безжально кидає читача в епіцентр татарських набігів. Замість високого пафосу задушливий сморід згарищ, холодні невільничі ланцюги та жах рабських ринків Османської імперії. На цьому кривавому тлі розгортаються перші морські походи молодого Кошича. Це чистий драйв на козацьких чайках крізь шторми та абордажі ворожих галер, де виживає лише той, хто б'є на випередження.
Любовна лінія Самійла та дівчини Міли - це теж суцільний надрив. Кошич закохується до нестями, але ця прив'язаність фатальна. Письменник препарує болючу істину: щоб стати вожаком і легендою, доводиться заплатити страшну ціну. Самійло змушений випалити в собі звичайне людське щастя, залишивши в серці лише холодну лють і відданість помсті.

Ну що ж, це наша нова література: не трагічна , а героїна...нарешті!