Загублена земля

“Загублена земля” — це перехід із міфу в мрію, у світ, що ще тільки формується у свідомості. Третя частина епопеї глибша, темніша, напружена. Тріщини часу, свідомості, пам’яті. Усе навколо — уламки світу, який зійшов зі своєї осі, і водночас уламки людського “я”. Кінг поступово перетворює класичний сюжет “подорожі героїв” на щось більш інтимне. Його герої йдуть крізь спустошення тому, що їм треба зрозуміти, чи взагалі є що рятувати. “Загублена земля” — це не місце, а стан. Вона живе всередині і кожен крок наближає не стільки до Вежі, скільки до самого себе. Мова роману рвана, повна химерних сполучень: у ній чути і біблійну урочистість, і дитячий абсурд. Але ця розірваність — відбиток світу, де логіка вже не працює, а лишається лише інтуїція. Описуючи мертві залізниці, гнилі міста, Кінг створює поезію розпаду. Його стиль нагадує сновидіння: речі тут говорять, мертві дискутують із живими, час стискається. У “Загубленій землі” відчувається, що Вежа — не просто мета, а живий символ. Вона стоїть десь за межами простору, але водночас росте всередині кожного. Вежа — це віра в структуру світу, у сенс. І коли герої бачать, як світ розпадається на фрагменти, вони насправді борються не з руїною, а з забуттям.