Впродовж восьми тижнів, з 20 квітня по 22 червня 1945 року, 34-літня берлінська журналістка, залишившись із невеликою групою сусідів у багатоквартирному будинку без їжі, електрики, газу й води, провадила щоденні записи свого досвіду виживання у плюндрованому Червоною Армією місті. В результаті постав унікальний літературний та історичний пам’ятник, якому в мемуаристиці Другої світової війни належить почесне місце — поруч із щоденниками Анни Франк, Віктора Клемперера та Мічігіко Хачійя. Кмітлива, спостережлива, сповнена вітальних сил і непохитного здорового глузду, героїня-оповідачка «Жінки в Берліні» стала голосом безсловесних мільйонів жінок, яким випало відбудовувати життя з руїн, у матеріально й морально знищеному світі.
У 1954 році з'явилося перше анонімне видання книжки англійською мовою, яке було опубліковане в США і привернуло до себе багато уваги. Невдовзі книжка була видана нідерландською, італійською, данською, шведською, іспанською та японською мовами. 1959 року книжка була видана анонімно і в Німеччині, але не мала жодного розголосу. На підставі негативних відгуків, отриманих у Німеччині, та звинувачень у тому, що книга образила честь німецьких жінок, авторка відмовилася від публікації будь-яких нових видань за свого життя. Саме тому книжка «Жінка в Берліні» була перевидана в Німеччині лише 2003 року, через два роки після смерті авторки. Спогади привернули до себе величезну суспільну увагу в країні та загалом на Заході. Протягом 19 тижнів книга займала найвищі місця в німецькому списку бестселерів журналу «Шпіґель». Того ж 2003 року з'ясувалося, що її авторкою є німецька журналістка Марта Гіллерс