Роман освітлює одну з білих плям у новітній історії — історію “вовчих дітей”. Після Другої світової війни німецькі жінки зі Східної Пруссії відправили багатьох своїх дітей на іншу сторону Німану, де був хліб. Тисячі німецьких дітей потрапили в Литву, де намагалися вижити. Одним пощастило знайти опікунів, іншим випала нелегка доля: просити милостиню, продавати себе, пережили насильство. Таких дітей називали “вовчими дітьми”. Щоб якось існувати, “вовчим дітям” доводилося жебракувати, бродяжити, братися за різну роботу. Багато що залежало від того, яких людей вони зустрінуть. Були дівчата, дівчатка, якими користувалися сільські чоловіки.