Збірка есе Мартіна Поллака “Отруєні пейзажі” присвячена культурі пам’яті — про сотні тисяч безіменних жертв кривавих режимів ХХ століття або й повсякденної ненависті, чиї могили сховані в анонімності, закамуфльовані мальовничими ландшафтами чи й просто засаджені городиною. Аналізуючи досвід власного дитинства, а також історії та свідчення з Центральної та Східної Європи, письменник доходить висновку: начебто нечіпана природа навколо нас — це рельєф забування і відмови від відповідальності, яким ми мусимо опиратися.