Я вірю, що і в ці часи нам під силу витримати і змиритись з усім тим, що спіткало нас у житті. Коли в мені накипає так, що вже годі стриматись, коли я геть не уявляю, як вирішити свої проблеми, тоді залишаються коліна, щоби вклякнути, і руки, щоб скласти їх у молитві. Це жест, який у нас, євреїв, не передається з покоління в покоління. Ми мусимо виробляти його в поті чола.(...)Мій життєвий шлях був незвичайним: історія дівчини, яка не вміла клячати. Або в інші версії: історія дівчини, яка навчилась молитись. Це найбільш інтимний мій жест.
Етте Гіллесум