Книга дійсно варто того, щоб бути прочитаною . Більше того - перечитаною через деякий час. Коли я її читала, в мене було враження того, що слова, наче золото, точно до міліграму відмірялися автором, і кожне - на своєму місці, і кожне має власний зміст і вагу. З перших рядочків відчутно, що книга належить мудрецю і розповідає про мудреця, вона, наче річка, тече спокійно та розважливо, не зупиняючи свого руху, не відволікаючись на дрібниці, зустрічаючись обличчям із усіма відомими перешкодами та випробуваннями та м'яко оминаючис їх завдяки своїй гнучкості та лагідності.
Так і головний персонаж, доля якого, здається, була вирішеною задовго до його народження, кидала йому, з одного боку, усі відомі та найжахливіші випробування, але, з іншого, вклала йому в серце та розум усе, що потрібно, аби пройти їх. Тут йдеться про те, що випадковостей не буває. Тут йдеться про те, що людина без природи - ніщо. Тут йдеться про те, що людина людині - вовк. Тут йдеться, нарешті, про вище призначення людського життя, яке настільки просте та відоме усім, що ми його вже і забули. А воно на поверхні. Не треба бути кимось видатним, вченим, надзвичайним, найсильнішим, мати владу. Головне - бути людиною. А якщо цього прагнути і цього досягти, все решта прийде само собою.
Книгу цю я читала майже рік тому, але до сих пір пам'ятаю перше речення. Стільки смиренності в ньому, що моя власна гордість та пиха за незначні літературні успіхи здається смішною...

"Якби я так годен, як не годен, я б написав вербовим прутиком свою книгу ... Якби я мав золоте стріло хисту, я б радо мережив папір..."