"Хижі звірі, що нажерлися людського м'яса, задля різноманітності на якийсь час захочуть погратися у вегетеріанців"

Війна ніколи не закінчується для тих, хто на війні втратив близьку людину. Вона ламає життя не лише того, хто загинув, а й тих хто залишився в живих. Мільйони вбитих, ще більше фізично скалічених, і ще більше тих, що вбиті душевно. Війна на кілька поколінь вперед руйнує життя нащадків загиблого і приносить гіркоту в будинки. Осиротілі діти, осиротілі дружини, осиротілі будинки. Дім, в якому чоловік зумів би підтримувати житло, бути годувальником, тим хто здатний налагоджувати взаємовідносини між членами родини... Але війна забирає у будинку господаря, позбавляючи його сім'ю опори, фундаменту, сили.

Нобелівський лавреат Гайнріх Бьолль провадить читача у післявоєнний світ Німеччини 50- х років...

Ну от, читачу, споглядай на нову хвилю втраченого покоління. І читач споглядатиме на внутрішній світ жінок, що втратили чоловіків на війні, на їхній біль, на спроби впоратися із непоправними втратами, на дітей без батьків. Хлопці, які шукають чоловічого батьківського плеча, а їхні матері у безвиході не здатні їм у цьому допомогти, вони самі потребують впевненості бути за широкими чоловічими плечима.

Двоє друзів Мартин та Генріх, кожен з них втратив батька на війні, коли їм було по кілька місяців від народження. Все що залишається хлопцям - вдивлятися на фотокартку молодого тата. Роки ідуть, і часова прірва із дорослішанням кожного хлопця і фотопортретом його батька зменшується. Зате збільшується прірва між фото чоловіка та овдовілої у молодому віці дружини.

Як пояснити дитині, чому батько на фото залишається завжди молодим? А вони ж так і не дізналися, що в кожного з них народився син.

Ну от, читачу, споглядай, на занепад людства й на руйнацію світу. І читач споглядатиме, але не відшуковуючи крах у творах Т.Манна, й інших представників декаданства, а наяву, і Г.Бьолль - як адепт лише переніс усе на папір.