Історія, яка розгортається на тлі війни не може бути простою. Особливо, якщо вона про дітей.
В книгі «Крадійка книжок» саме це ми зустрічаємо. Історія про двох юних, але дорослих дітей. Про Лізель, яка в роки Другої світової війни навчилась читати та розуміти сенс слів та потужну силу, яку вони мають та про Рубі, хлопчика, який полюбляє це життя. І Лізель.

Ця історія це віддзеркалення спогадів батьків автора, які були емігрантами. Віддзеркалення не дитячого дитинства під час війни.

Сама історія іде від обличчя смерті, а це є дуже цікавий прийом з яким я в інших книжках не стикалась. Ця історія пропитана болем та океаном сліз. Особливо, коли усвідомлюєш, що живеш в схожих умовах, живеш не під мирним небом, то стає ще важче.

Так як головні герої - діти, то спостерігати за тим, що вони втрачають своє безтурботне дитинство тяжко. Шкода кожного.

Автор прописав дуже добре героїв, їх характери та поведінку. Цікаво було спостерігати за кожним і кожною. Я дуже полюбила Лізель та Рубі і дуже складно було їх відпускати.

Тут багато над чим можна поміркувати, особливо над значенням слів в нашому житті. Побачити те, що саме вони приносять в наше життя, які можуть бути наслідки і при яких обставинах.

Цю книгу повинен прочитати кожен. Це шедевр двадцятого століття, який не залишить нікого байдужим. І вас теж, я гарантую