Це була моя друга книга від Колін Гувер і сказати, що я в захваті - описати мінімум моїх емоцій. Це неймовірна книга попри весь хейт, який на неї вилився. Вперше в житті, на той момент, я так сильно плакала через книгу. На жаль, це були не завжди сльози щастя. Я вважаю, що книгу можна вважати успішною, якщо читач проживає абсолютно всі емоції разом з героями. І це саме той випадок.

Історія про Лілі, яка втратила батька тирана і через це спогадами повертається в своє дитинство. Коли вона була маленькою, то натерпілась повних жахіть і тому розуміє, що той приклад сім'ї вона не хоче повторити в майбутньому. Але не завжди все трапляється саме так, як нам того хочеться.

Ця книга підіймає дійсно важливі теми, в особливості насилля. І для мене загадка : де люди в цій книгі побачили романтизацію аб'юзивних відносин? Авторка буквально нам показує як тяжко вийти з відносин з маніпулятором та аю'юзером і як на це може вплинути модель сім'ї в дитинстві. В якому місці тут може бути романтизація?

Ця історія - емоційні гойдалки. На одній сторінці весело, а іншій я захлинаюсь в сльозах від жалю. Це єдині гойдалки, які я готова терпіти!

Тема аб'юзу завжди була тяжкою, а особливо коли усвідомлюєш, що таке відбувається в кожній п'ятій родині. Лілі частково є прототипом самої авторки.

А ще хочу виділити Атласа. Ну який же він чудовий. Не хлопець, а мрія. І печиво полюбляє готувати. Мені, як кондитеру, це припало до душі.

Дуже цікава історія і я вважаю, що весь хейт взагалі недоречний до цієї книги.