Люблю коли в класичних творах авторами настільки уміло описано вчинки та психологічні характери героїв, що навіть через сотні років від написання твір не втрачає своєї актуальності та викликає захоплення.

В основі сюжету роману Стендаля- Франція часів після правління Наполеона. Головний герой, молодий юнак Жульєн, син простого тесляра, намагається будь-якою ціною досягнути найжаданішого для простолюдина - пробратися до верхів суспільства. Єдиний шлях на думку Жульєна, це стати священником. Він мріє, щоб суспільство визнало його достоїнства. Але у вищих колах, до яких прагне потрапити селянський хлопець, не визнають цих якостей. І Наполеон, яким він так захоплювався, був уже в минулому, а замість героїв, прийшли хитрі та замовдоволені торговці, вони і стали справжніми героями епохи після Наполеона.Тоді юнак швидко зметиковує, що з низів до вершків суспільства не можна піднятися без титулованої дами.Так знайомство з багатими та родовитими людьми збивають хлопця з праведного шляху...

Оцей поділ бідних та багатих наче червоне та чорне як нерівність можливостей змальвана автором: людина, може й нічого не варта, але якщо народилася в родовитій багатій сім'ї, то й матиме можливість просунутися кар'єрними сходами. А якщо людина народилася в сім'ї тесляра, то якою б розумною не була, досягнути важливого статусу у житті в неї немає шансів. Жульєн прагнув цього, але автор показав, що трапляється із простою людиною, яка вступає в бій з кастовою системою.

Тема соціальної нерівності в творі мені зрозуміла, але вчинки героїв мені залишилися незрозумілі, і якогось цілісного психологічного портрету в уяві так і не виникло.