Сумнівно, чи купила б я цю книжку обдумано і сплановано. Підсвідомо я завжди відчувала, що проза Сергія Жадана (на відміну від його поезії) - це щось далеке від мене. Але книжкові аукціони групи ВРАЖЕННЯ.UA завжди відключають раціональне мислення і головним чинником у виборі книг є передовсім емоції. Тож саме керуючись емоціями я і поставила ставку на книжку «Ворошиловград» від Видавництва "КСД". Так, наче якщо я її куплю і прочитаю, то місто, що колись носило таку ж назву повернеться з багаторічної окупації. Наївно, еге ж! Та, все ж таки, моя ставка перемогла і я стала власницею книжки з почесною відзнакою, що кошти від неї допоможуть ЗСУ косити русню. І це неабияк тішило.
Моє листопадове читання я вирішила об’єднати титулом «Міста», тому ця книжка вдало вписалася в таку компанію. Хоча, забігаючи наперед, мушу признатися, що ні про колишній Ворошиловград, ні про сьогоднішній Луганськ у романі не йдеться. Це більше алегорія, спосіб показати щось далеке, втрачене і абсолютно нереальне.
Головний герой роману Герман. Йому тридцять три роки, за фахом він історик, мешкає в Харкові й працює невідомо ким, на його візитці написано слово «експерт», яке нічого не означає ні для самого Германа, ні для потенційних споживачів його послуг. Герман веде холостяцьке життя, винаймаючи квартиру разом з товаришем по праці Льоліком. Таке життя цілком влаштовує Геру. Але одного травневого дня йому телефонує давній знайомий Коча і плутано розповідає, що Герин брат Юра дивним чином зник (ймовірно втік за кордон) і що Герману терміново варто приїхати, аби розрулити проблеми, які заклубочилися над братовим бізнесом. Така подорож довжиною у двісті з гаком кілометрів у напрямку східного кордону однозначно не входила у плани Германа. Спочатку він і справді хотів послати Кочу куди подалі і займатися своїми справами, але потім таки погодився приїхати на вихідні, щоб на місці дізнатися в чому справа. Але цей його вікенд у місто його дитинства розтягнувся для Германа у значно довший термін та кардинально змінив спосіб його життя.
Мені зараз важко висловити свої враження після прочитання, бо вони дуже суперечливі. Сильною й позитивною стороною твору є надзвичайно перфектна, образна і поетична мова Жадана. Які там чудові метафори та порівняння! Часом хотілося навіть зробити своєрідну шпаргалку з цікавими, гострими, часто навіть саркастичними висловами. Але ж роман - це не набір окремих, навіть дуже доречних, речень. В першу чергу - це сюжет, його суть і мораль. І от з цим у романі «Ворошиловград» в мене ну ніяк не склалося. Більш гнітючої, песимістичної й сповненої безнадії історії мені ще ніколи не доводилося читати. Якась суцільна ірраціональність, позбавлена причинно-наслідкового зв’язку. Чому персонажі поводилися саме так, мені не вдалося зрозуміти до самого кінця книжки. Це якась суцільна чорнуха у її найгірших проявах. Мені навіть не хочеться вірити, що десь є місце, де люди так тупо і безцільно проживають своє життя, а іноді і віддають його невідомо за що. Мафія і рейдерські захоплення, контрабанда і незаконна міграція, наркотики і алкоголь, цигани і штунди, випадковий секс і безцільна смерть - мікс з цих інгредієнтів склали основу роману. І при цьому дія відбувається не в далекі та лихі 90-ті, а в часи значно пізніші. Читаючи, я поринала в якусь суцільну тугу і депресію.
Мені п’ятдесять вісім років, з них двадцять два я маю свій бізнес (досить серйозний і вагомий на відміну від заправки на краю провінційного містечка, про яку йдеться в романі), але я навіть гіпотетично не можу собі уявити, що щось подібне на описане автором могло бути в моєму житті чи житті людей, з якими мені доводилось будь-коли перетинатися. Все це виглядає, як якась суцільна фантасмагорія, антиутопія, придумана для підсилення вражень від негативних рис та вчинків персонажів. Ну не сприймаю я таке від слова «взагалі». Але я не маю підстав не вірити Сергію Жадану. Мабуть, там, поряд з мордорським кордоном, таке життя було реальністю. І від цього мені стає ще страшніше. Та найбільш прикро від того, що «Ворошиловград» - це доволі популярний роман закордоном і саме через призму його сюжету в іноземців формувався образ українця та погляд на спосіб ведення українського бізнесу. Хотілося кричати: «Та ні, люди, у нас насправді все зовсім не так, ми нормальні і цивілізовані, а персонажі цього роману вигадані!». Знаєте, добре, що зараз образ нашої нації формується не на підставі таких книг, а завдяки мужності, відвазі та самопожертві, які щодня демонструють світу мільйони українців.
Тих, хто читатиме роман, мушу попередити, що він щедро пересипаний ненормативною лексикою. Але це, як на мою думку, якраз додало йому хоч якогось колориту і було органічним для персонажів, описаних автором.
Можливо, я дуже невдало вибрала роман, з якого розпочала знайомство з прозою Сергія Жадана. Але так вже склалося. Чи, правильніше буде сказати, не склалося. На обкладинці книжки написано, що це «найкращий роман десятиліття за версією премії «Книга року BBC». Тож я вкотре переконуюся, що книжки з подібними титулами мені варто оминати, щоб потім не розчаровуватися. На основі роману знято фільм «Дике поле», але його я вже не ризикну дивитися, аби ще більше не заганяти себе у стан відрази та несприйняття. Передбачаю, що багато хто висловить обурення моїм «невіглаством» щодо оцінки цього твору і літератури такого штибу загалом. Але я не боюся виглядати якоюсь не такою в чиїхсь очах. Для мене значно важливіше бути щирою та відвертою і вільно висловлювати свою думку.