Книжка «Зельда», яка вийшла друком у Видавництві 21 - це дебютний переклад великомасштабного твору Юлії Любки (до цього Юлія перекладала з англійської дитячі книжки). Я дуже очікувала цю книжку ще з весни, коли дізналася про закінчення роботи над перекладом. Знаючи Юлин перфекціонізм, високий інтелект та вишуканий смак, я була впевнена, що переклад вийде якісний і «смачний». І очікування мене не підвели.
Роман американської письменниці Теріз Енн Фаулер про Зельду Сейр Фіцджеральд, дружину культового письменника міжвоєнного періоду Френсіса Скотта Фіцджеральда побачив світ в 2013 році у Нью-Йорку. З огляду на те, що про подружжя Фіцджеральдів досі не вщухають дискусії і різноманітні чутки, він не міг не стати бестселером. Але не тільки сама тема роману забезпечила йому популярність. Якість і витонченість письма авторки зіграли тут немалу роль. Розповідь ведеться від імені головної героїні і викладена вона так щиро та емоційно, що мені до кінця не хотілося вірити в те, що писала її не особисто Зельда Фіцджеральд.
З молодим офіцером Скоттом, який от-от мав відправитися на війну в Європу, юна Зельда, донька судді штату Алабама, познайомилася на танцях, коли їй ще не було і вісімнадцяти. Не відомо, чи знав би сьогоднішній світ письменника Фіцджеральда якби Скотт таки відправився на фронт. Але доля розпорядилася по-іншому: велика війна закінчилась і хлопець подався до Нью-Йорка здійснювати свою мрію - стати письменником. Те, що таке заняття може принести Скоттові гроші і славу вірила хіба що Зельда. Вона була безмежно закохана в цього чоловіка і, попри не надто схвальні думки своїх батьків що до цього, у квітні 1920 року Зельда таки стає місис Фіцджеральд. З цього дня почався їх спільний шлях, сповнений злетів та падінь, слави та ганьби, любові та зрад.
Зельда стала музою і натхненницею Скотта. А ще вона була тією точкою опори, яка дозволила перевернути Фіцджеральду літературний світ. Чи розумів він це? Очевидно, що так. Але навряд чи міг належно оцінити. Ця «хвороба» самовпевненості і егоїзму характерна для багатьох чоловіків, що опиняються на вершині слави. Не оминула вона і Скотта. Чомусь більшість чоловіків не усвідомлюють, що навряд чи подолали б свій шлях до вершини, якби не було поряд людини, яка своєю щоденною жертовністю забезпечила поступ. А Зельда якраз стала такою для Скотта.
Спільне життя Фіцджеральдів було феєричним, воно закрутило їх неначе дивовижний атракціон на святковому ярмарку. Спочатку був Нью-Йорк з всіма його принадами і спокусами. Тут амбітного письменника осяяли перші промені слави та визнання, тут народилася їх донька, яку батько, з притаманним йому нарцисизмом, назвав своїм ім’ям - Скотті. А далі подружжя вирушає до Європи. Бо саме там після страшної війни наступила ера вибуху вільнодумства у творчості. Париж, де оселилися Фіцджеральди, просто кишів талановитими літераторами, художниками, музикантами. Це богемне середовище, безперечно, вплинуло на життя і творчість Скотта. Але не менше вплинуло воно і на їхні стосунки з дружиною, та й на саму Зельду. Особливо доленосною стала дружба Френсіса Скотта Фіцджеральда з Ернестом Гемінґвеєм, який теж в цей період жив у Парижі. Вона вплинула не тільки на творчість обох письменників, але й на їх особисте життя.
Здавалось би ці двадцять міжвоєнних років були для Фіцджеральдів надзвичайно успішними: до Скотта прийшла світова слава, що давала можливість родині жити безбідно. Вони мандрували Європою, щоліта переїздили жити на Лазурове узбережжя, мали вдосталь прислуги, нянь і гувернанток. Але це була лише лицьова, видима сторона їхнього життя, фасад, за яким ховалися всі проблеми. З роками Зельда почувала себе все більше і більше нереалізованою та приниженою поряд із Скоттом. Адже її таланти були нічим не меншими від талантів чоловіка. Та вона завжди залишалася в тіні його слави. В результаті все це привело до нервових зривів, а згодом і до серйозних психічних розладів.
Теріз Енн Фаулер написала прекрасний роман. Загорнувши сухі біографічні дані в чудову художню обгортку, вона створила образ знакової жінки епохи джазу, талановитої балерини, художниці, літераторки, а головне легендарної жінки, без якої світ ніколи б не отримав письменника Френсіса Скотта Фіцджеральда. Вона не зобразила її ідеальною, а показала справжньою, з всіма її проблемами, вадами й почуттями.
Вже майже сто років існує суперечка між тими хто вважає, що Зельда занапастила життя Скотта і тими хто вірить, що Скотт зруйнував життя Зельди. Очевидно, що авторка пристала до табору других. У своєму романі вона була настільки переконливою, що я охоче їй повірила. Це ніяк не применшує для мене геніальність Ф. Скотта Фіцджеральда. Та все ж чисто в людських стосунках я тепер завжди буду на стороні його дружини.
Читаючи книгу «Зельда», я ще раз переконалася, що жанр біографічного художнього роману - це мій найулюбленіший жанр в літературі. З таких книг я дізнаюся багато цікавого про відомих особистостей і отримую естетичну та емоційну насолоду від їх художнього наповнення. До речі, роман «Зельда» дуже перегукувався мені з подібним романом про Ернеста Гемінгвея і його першу дружину Гедлі, який називається «Паризька дружина». Вони настільки схожі і за сюжетом, і за стилем викладення, що я навіть подумала, що це твори одного авторства. Але таки ні, «Паризьку дружину» написала інша американська письменниця Пола Мак-Лейн. Тому тим, кого зацікавила моя розповідь, я щиро раджу прочитати обидва ці романи, бо вони дуже гармонійно доповнюють один одного. А оскільки вони видані одним видавництвом, то думаю, що згодом можуть навіть продаватися комплектом із відповідною знижкою (то моя скромна порада видавцю ☺️☺️☺️).
Я дуже рада, що дякуючи трьом талановитим жінкам - Зельді Фіцджеральд, Теріз Енн Фаулер і Юлії Любці, я отримала величезне задоволення від читання. Воно було спокійним і приємним, але разом з тим емоційним, вразливим та глибоким.