You are here
Останнє бажання
Поглинання книжок українських авторів незмінно приємне, коли час від часу я повертаюся до перевірених авторів. Сьогодні перегорнув останню сторінку роману і перевірив запас літератури: все, більше нечитаних творів Євгенії Кононенко не маю. Отакої! А тоді знаєте, що зробив? Розкрив цей її роман і паралельно ще одну добірку новел під спільною назвою «Кат». Дослідивши обидва тексти, констатував: а дитя нівроку підросло! Я умисно не порівнював твори, доки не завершив читання роману. Нехай це буде випробування мого терпіння. Ще під час заглиблення в розділи «Останнього бажання», дійшовши до певного моменту, чи не вперше в житті відчув гострий напад дежавю. Занотовую, бо можливо колись знайду в собі симптоми склерозу, тому – перше знайомство з дежавю. І, як я вже написав, поклав два тексти поруч і знайшов, що за один рік новела «Кат» стрімко розвинулася до об’єму роману, увібравши не тільки захоплюючу історію-сповідь виконавця вироків за часів комуністичного ладу, а й автобіографічні спогади, викладені ним в невиданій книжці, яку читають діти і онуки вищезгаданого ката. Епізоди із життя рідні людини специфічної професії, для яких він був просто люблячим татусем і дідусем, а раніше – вірним чоловіком милої жінки, запрошують до підсумкового вердикту: що ж, була і така професія. Та хіба ж в нічні сни до Івана не приходили страчені ним вороги народу? Може й ні, адже лиця смертників завжди закривали чохлом. А за якийсь час і самого Івана перевели на іншу роботу в органах. От тільки довелося розв’язувати складний психологічний вузол за допомогою фахівчині з душевних травм і герой почав писати, закривши сторінки минулого життя почесним статусом письменника.
Думаю, достатньо інтригуючих натяків для прочитання вами книжки. Переконую, сама письменниця значно цікавіше написала роман, ніж я про нього вам розповідаю. Трошечки містики, притаманній творчості Євгенії Кононенко в ньому є, але тільки натяком, так і не розкритим до кінця. Може так і треба у випадку, коли ім’я Габріеля Деуса по суті є алюзією на Божого ангела Гавриїла. Так, пані Євгенія посилає нам сигнали, що не тільки видиме в цьому світі впливає на нас, доки ми живі.