Такі спогади переповідають у поодиноких родинах, правильніше корінних київських родинах, бо очевидців вже й не має серед живих, але історії як пам'ять живуть.

Це історія про тяжке, страшне і незвичне життя в окупованому нацистами Києві, про те як люди мусили жити й прагли вижити у час війни. Бо факти, спогади та фото розкажуть найбільше.

Розстріли цивільного населення, планомірне винищення євреїв та циган, непрацюючий водогін, голод, будь-яка робота, аби вижити. Але будь-яка навіть прихована робота в німецьких установах могла бути сприйнята як "співпраця з нацистами"

Та в цій історії розказана й інша сторона війни - як нескінченними холодними вечорами кияни читали книжки, молодь ходила в оперу та кінотеатр. Літом вирощували городину поруч будинку, ходили на пляж Дніпра та відвідували футфольні матчі. Так, попри війну люди намагалися жити... Вони жили своє життя... ніби й не було тої клятої війни.