На мою думку, самотнішнього персонажа у літературі, як у цьому романі я ще не зустрічала. Але ж у даному випадку, головний герой і не викликав у мене жалість до нього, бо зазвичай самотня старість приходить як правило внаслідок егоїстичного способу життя.

Ісландський письменник Х.Лакнесс знайомить читача із Ісландією. Суворий клімат та природа острову, який омивається холодними океанічними водами і загубився поміж двох материків, звільнення ісландського народу від кількастолітнього поневолення Данією, виховав волелюбних та самостійних людей. Так і головний персонаж цієї героїчної саги - самодостатній селянин, який прагне відчуженості від людей, від банківських установ, від церкви, від держави, він не кориться суворим силам природи. Але доля невблаганна, бо люлина - не острів, і навіть віддалившись від зовнішнього світу на хуторі, настануть моменти в які необхідно попросити допомогу ззовні, або ж у певних випадках співпрацювати із людьми.

Історія доволі переповненна трагізму, і на мою думку, досить повчальна, хоча й письменник все відтворює без зайвого моралізаторства, але чітко дає зрозуміти де крайня межа егоїзму.