Щоразу читаючи представників німецької літератури, кожного разу я відчуваю неймовірний захват. Виховані на текстах Гете, кожен із них у своїй творчості перейняв та продовжив фаустівську тему, яка розкриває теми пізнання добра та зла. От і читаючи "Момо" Міхаеля Енде, у цих твердженнях я переконуюся ще більш. І якщо цей роман сприймати не як книгу написану виключно для дітей, а у двовимірному баченні, то можна насолодитися над його роздумуванням сповна.

У своїй книзі Міхаель Енде порушив теми сенсу життя, нераціонального використання часу та надзвичайно актуальну тему сучасності - надмірного споживатцтва. Головна героїня твору Момо має надзвичайну властивість- вона вміє слухати. Мешканці містечка, у якому відбуваються події, приходять до Момо не заради порад, а заради того, щоб бути почутими.

І як же у фантастичній історії без негативних персонажів - в місті з'являються Сірі Пани - загадкові особи, які змушують мешканців міста економити час, вони переконують людей - що для їх кращої продуктивності необхідно "відкладати свій час у банк". Аби "зберегти час" мешканці містечка швидше працюють (що знижує ефективність праці), живуть строго за розкладом, менше проводять час із рідними, відмовляються від дозвілля. А відсутність часу проведеного із дітьми, компенсують іграшками та солодощами, що в свою чергу викликає проблему надмірного споживництва. Та насправді відкладений час людьми зовсім не економиться, він виконує роль "палива", яким живляться Сірі Пани. І лише дівчинка Момо єдина, хто здатен протистояти підступним Сірим Панам.

Основна мораль книги - час не можна зберегти, його можна лише прожити. Якщо людям доводиться відмовлятися від насичених моментів та подій - зустрічей з близькими та друзями, спілкування, від мрій, то у щоденній гонитві за матеріальним збагаченням, вони втрачають щось дуже суттєве - вони втрачають зв'язок з рідними, вони втрачають себе як особистість.

Дуже повчальна історія, яка не залишає байдужими ані дорослих, ані дітей.