Етюд

Імпресіонізм - стиль, у якому писав Михайло Коцюбинський, як на мене, один з найкращих вітчизняних новелістів, що міг засобами слова передати найтонші порухи душі. Перед нами доволі символічна назва - «Цвіт яблуні». Нібито це весна, час пробудження природи, коли стає тепло надворі, а дерева сповнюють повітря чудовими ароматами цвітіння. Час надії і мрій. Однак для оповідача - письменника це час втрати улюбленої доньки Оленки. Три доби лікар бореться за її життя, та даремно. Втомлена від нерівної боротьби дружина письменника обіцяє народити ще одну дитину. Пізніше. Але хіба це поверне Оленку? Письменник не може знайти собі місця в кабінеті, ходить туди-сюди, розмірковує про власне буття, про життя і смерть і невідворотність смерті, про призначення митця у суспільстві. Його думки сповнені любові до дитини та відчаю безнадії - він не в силах побороти природу і врятувати власну дитину. 
Під час читання новели сльози наверталися на моє обличчя. Читати подібні твори непросто. Душа болить. Кожне речення - ніби гострий дротик, що влучає в серце, а рана ніяк не загоїться. Так і хочеться, щоб описані у новелі події залишилися на папері і не мали нічого спільного із реальним життям. Немає нічого страшнішого за смерть дитини.