П’єси Камю

Стиль усіх чотирьох п’єс — лаконічний. Камю володіє умінням писати просто про складне. Кожне слово на своєму місці, кожен персонаж — це ідея. «Калігула» — не історична драма, це схоже на філософський експеримент. Імператор, що шукає абсолютну свободу, а знаходить порожнечу. Камю не романтизує божевілля і не перетворює його на карикатуру. Калігула — не монстр, а людина, яка занадто чесно доводить абсурд до кінця.  «Непорозуміння» — камерна п’єса, де злочин проростає з мовчання. Страшні речі відбуваються не через ненависть, а через відсутність слухання. Люди повз одне одного — рідні, але чужі. Це не драма злочину, а драма неспівпадіння.  У «Стані облоги» Камю пише алегорію, де місто охоплює страх. У цьому тексті чути ехо «Чуми». Мова стає більш гротескною, образи — експресивніші. Це спроба показати, як диктатура приходить не через гармати, а через поступове звикання. Камю виводить на сцену саму смерть не як катастрофу, а як чиновника. Четверта п’єса — «Справедливі» — про вибух, який не став порятунком. Про вбивство в ім’я ідеї і сумнів, що з’їдає зсередини. Камю не засуджує й не виправдовує. Він уважно слухає кожного: і того, хто кидає бомбу, і того, хто не може цього зробити. У центрі — не політика, а моральна вага вибору.