Хайку і вишневий цвіт

Японські письменники є неперевершеними майстрами хайку. Серед них найбільш відомий Мацуо Басьо. Його хайку присвячено природі та людині, що співставляє свій душевний стан із настроєм довкола. Я звернула увагу на те, що Мацуо доволі позитивно ставиться до вишневого цвітіння. Для нього це нібито символ оновлення, доброти, щастя, чогось позитивного і недосяжного. Старий дуб в одному з віршів байдуже дивиться на цвітіння вишні. Звісно, бо він старий, своє уже віджив і, напевно, заздрить молодому дереву, що плодоносить і тільки починає жити. Ще одним символом оптимізму є фіалки, які радують око мандрівника. 
Є хайку, присвячені дружбі. Ліричний герой приходить у гості до друга, проте той відсутній удома. І, як порівняння, слива. Теж доволі стиглий плід, соковитий і смачний. Однак слива росте за чужим парканом, тобто насолоди від споглядання і куштування її не буде ніякої. І це ще більше травмує оповідача. 
А ось і осінь, що принесла із собою завмирання життя. Перед нами образ засохлої гілки, яка є притулком крука. Й одразу виникають перед очима сірі й непривітні образи крука та гілки, яка навесні буяла життям, а тепер уже нікому не потрібна, окрім чорного птаха. 
Додам, що укладачі збірки надзвичайно тонко підійшли до її оформлення. Це невеличке книжечка, яку зручно покласти до кишені й читати у метро чи автобусі. Читати - і насолоджуватися кожним рядком, я б навіть сказала - кожним словом у рядку. Й під час нашого дорослішання (а я вперше прочитала Басьо у тринадцять років) ці безсмертні хайку грають новими барвами й наповнюють три рядки новим, більш глибоким, змістом.