Наука і література

Свого часу на історичному факультеті в нас викладав історію України талановитий науковець і велика людина Петро Натикач. Наприкінці кожної теми Петро Іванович диктував список художніх творів. Він вважав, що читання художньої літератури на історичну тематику розширює кругозір, робить людину більш ерудованою та занурює глибше в історичне тло. Звісно, що він перечитав усі пропоновані нам повісті і романи. Я прагнула наздогнати Петра Івановича й теж сіла читати; опанувала романи Павла Загребельного «Диво», «Євпраксія», «Я, Богдан», читала «Орду» Іваничука та «Берестечко» Ліни Костенко, звісно ж «Чорну раду» Пантелеймона Куліша та «Гайдамаків» Тараса Шевченка. Однак лектор читав більше. Велика шана йому за це. 
Повертаючись до посібника, зауважу, що його укладачі теж вважають, що необхідно поєднувати науку і художнє слово. І згадані мною твори (хоч і не всі) представлено у книзі. Власне, Володимир Борисенко не один рік пропрацював у педагогічному університеті Драгоманова, точно є компетентним. У вступі автори зазначили, що підібрали уривки з тих творів, які є максимально близькими до правдивого зображення історичних подій. Кожен уривок подано в хронологічному зрізі, тобто від античної колонізації Північного Причорноморʼя до кошового Петра Калнишевського (посібник для учнів 7-8 класів, тобто від появи першої людини до кінця 18 століття і зруйнування Запорозької Січі). Укладачі подають також питання наприкінці уривків і пропонують звертати на них увагу, але не забувати створювати свої. Одним з варіантів роботи з книгою є читання за ролями. Але вчитель має наперед бути ознайомленим із текстом, випереджати школярів. Одним словом, варіантів використання методичного матеріалу є чимало. Зазначу, що представлено також тексти іноземних авторів. Зокрема Проспера Меріме. Як на мене, з методичного боку жодних зауважень до посібника нема. Хотілося б мати подібний і на наступний період 19 - початку 21 століть.