Дві зустрічі

***
Вони зустрілися вперше, коли їм було по три роки. Чорнявий хлопчик з синіми очима і дівчинка з попелястим волоссям. Мала притуляла до грудей пухнастого сірого зайчика і дуже соромилася. А він підійшов до неї і сказав:
- Не бійся, тепер я буду з тобою.
І вони так довго сиділи, взявшись за руки, під великим портретом Леніна, що висів у коридорі.
Не пройшло й року, як одного разу навесні його мама прибігла серед дня до дитячого садочка і сказала, що він має йти. Хлопчик поцілував свою маленьку подружку у щічку й сказав:
- До завтра, Альонко!
Але мама боляче смикнула за руку:
- Ніяких завтра, Іоганне!
А потім почалася війна.

***
Вони зустрілися вдруге, коли портрет Леніна вже зняли. Одного весняного ранку до дитячого садочка прийшов високий сивий чоловік. Він став посеред коридору і пильно вдивлявся у місце на стіні, на якому виднілася трохи світліша пляма із діркою зверху. Чоловік натужно дихав, як дихають астматики у вологу погоду.
До нього підійшла стара сива прибиральниця у вицвілому синьому халаті.
- Чого вам треба? – спитала втомлено.
- Wie bitte? – перепитав Іоганн.
- Це дитячий садочок, сюди чужим не можна! Ви помилилися! – І вона замахала на нього своїми тонкими сухими руками.
- Entschuldigung! – перепросив чоловік і застукотів до виходу своєю паличкою.

***
- Ваші душі вже достатньо зрілі, щоб зустрітися у наступному житті, – сказав Помічник.
Душа Іоганна засвітилася любов’ю до своєї половинки, яка була поруч. Але потім він якось збентежився і перепитав:
- Ми зустрінемося лише один раз? Це надто мало! Ми можемо помилково пропустити один одного.
- Ні, – загадково посміхнувся Наставник. – Ми влаштуємо вам дві зустрічі.