Дві зустрічі *** Вони зустрілися вперше, коли їм було по три роки. Чорнявий хлопчик з синіми очима і дівчинка з попелястим волоссям. Мала притуляла до грудей пухнастого сірого зайчика і дуже соромилася. А він підійшов до неї і сказав: - Не бійся, тепер я буду з тобою. І вони так довго сиділи, взявшись за руки, під великим портретом Леніна, що висів у коридорі. Не пройшло й року, як одного разу навесні його мама прибігла серед дня до дитячого садочка і сказала, що він має йти. Хлопчик поцілував свою маленьку подружку у щічку й сказав: - До завтра, Альонко! Але мама боляче смикнула за руку: - Ніяких завтра, Іоганне! А потім почалася війна. *** Вони зустрілися вдруге, коли портрет Леніна вже зняли. Одного весняного ранку до дитячого садочка прийшов високий сивий чоловік. Він став посеред коридору і пильно вдивлявся у місце на стіні, на якому виднілася трохи світліша пляма із діркою зверху. Чоловік натужно дихав, як дихають астматики у вологу погоду. До нього підійшла стара сива прибиральниця у вицвілому синьому халаті. - Чого вам треба? – спитала втомлено. - Wie bitte? – перепитав Іоганн. - Це дитячий садочок, сюди чужим не можна! Ви помилилися! – І вона замахала на нього своїми тонкими сухими руками. - Entschuldigung! – перепросив чоловік і застукотів до виходу своєю паличкою. *** - Ваші душі вже достатньо зрілі, щоб зустрітися у наступному житті, – сказав Помічник. Душа Іоганна засвітилася любов’ю до своєї половинки, яка була поруч. Але потім він якось збентежився і перепитав: - Ми зустрінемося лише один раз? Це надто мало! Ми можемо помилково пропустити один одного. - Ні, – загадково посміхнувся Наставник. – Ми влаштуємо вам дві зустрічі.