Иногда бывает очень полезно влезть в чужую шкуру и подумать, как бы ты сам поступил на месте этого человека.

Палко закохані після стількох років безплідного співжиття, вони, мов чудом, тішились відкриттям, що можна кохати одне одного й за обіднім столом не менше, ніж у ліжку; вони досягли такого щастя, що, незважаючи на цілковите виснаження й старість, пустували далі, мов ті кроленята, й гризлися між собою, мов собаки.

Є він, і є вона, а ще – десятки «ні» між ними. Заборонені почуття, здавалося би, приречені з першого погляду й подиху, без найменшого права на існування, проте вистраждані та вкарбовані в серце. Глибоко. Настільки, що глибше – хіба смерть. Невже з отаким коханням може бути просто? Ні. Звідси й сумніви, вагання, удари долі, містичні випадковості й несподівані відкриття.

В чужом мире легче оставаться безучастным, чем в своем собственном.