Мой дух мертв. Но физически я сущестувую. Существую, как свободный человек. Мир, из которого я ухожу, - это зверинец. Поднимается заря над новым миром - джунглями, по которым рыщут голодные призраки с острыми когтями. И если я - гиена, то худая и голодная. И я иду в мир, чтобы откормиться.

Долоні живуть доторканням губ. Губи квітнуть поцілунками долонь.

Чим відрізняється людина, яка надуває кульку з жувальна ґумки, від людини, яка цього не робить? Нічим. І тій, і тій хочеться дати в морду.

Мерілу спостерігала за Діном, як спостерігала за ним упродовж усього шляху через країну, краєчком ока, з похмурим, сумовитим виразом обличчя, немов хотіла відрубати йому голову і заховати її в комірку, - гірка, з домішкою заздрості любов до людини, яка так дивовижно вміє залишатися сама собою, - любов люта, змішана з презирством і близька до божевілля, з посмішкою ніжного обожнювання, але водночас і чорної заздрості, що мене в ній страхала, любов, яка ніколи не принесе жодних плодів, бо, дивлячись на його вилицювате, з відвислою щелепою обличчя, вона розуміє, що він геть схибнутий.