
Конкурс відгуків на прочитані книжки!
Даруємо книжкові сертифікати найактивнішим дописувачам відгуків у січні 2026 року
You are here
Цитати
Усі / Популярні
Так коли вже на те, то Зінь і не мав великої певності, чи й був десь отой бозя. Скільки Зінь не питав і маму, і бабцю, і самого тата, ніяк не міг допитатися: а який той бозя, а де ж саме він живе, а що робить. Кажуть — на небі. Але скільки Зінь не дивився на небо (аж шия часом боліти починала), ніколи ніякого бозі не бачив. Горобців, голубів, метеликів, мух бачив, а отого бородатого, сивого дідуся, що на іконі, ні разу. І як він міг, отой дідусь, жити на небі? А що ж він їв, а де ж він спав?
Вплив творчості М. Гоголя, його «Тараса Бульби» та українських повістей на українізацію інтелігенції другої половини ХІХ ст. був колосальний. Його українські повісті були не менш важливими для формування української свідомості, ніж твори Тараса Шевченка. А це означає, що українці не мають жодних підстав викидати його імʼя з історії українського національного руху, розвою національної свідомості.
Питання мови твору не визначає ще питання належності до тієї чи іншої літератури. Тим паче це стосується того періоду, коли ще нова українська література не усталилася. Існують чеські письменники , які писали німецькою мовою, існують і українські письменники, що писали російською. Тематика, духовний світ твору, його ідейна спрямованість важать часто більше за формальну мовну ознаку. Потрібно розмежовувати проблеми мови і свідомості. Російська мова М. Гоголя не свідчила про його прихильність до російської духовної культури.
Не існує прямої залежності між економікою в культурою. Інколи трапляться, що економічно відсталий національний регіон, але з достатнім розвитком культури, передусім освіти і поширення письменства, впливає позитивно на стагнуючу економіку краю і виводить його з економічної депресії. Тому визначальним для національно-господарського розвою того чи іншого краю є його культурна еліта, яка гаслами масової просвіти серед широких верств населення дає імпульс для конкуренції з розвиненішими метропольними націями.
А я мовчки дививсь на неї, і чудно мені було якось. Ми — двоє людей, загнаних другими людьми, — сидимо і маємо зараз через щось іти ще до якихось інших людей, що десь стоять у цьому лісі серед його кохання і ждуть нас з смертю в руках. Ми — двоє загнаних людей, близькі, з очима, повними ласки й тепла одне до одного, з бажанням злити це тепло докупи, впитись цим теплом, цією ласкою, цим великим даром життя, ми, двоє людей, а не кузьок, — сидимо і не сміємо цього зробити, бо... бо ми ж всього кілька годин знайомі одне з одним.


