...для того, щоб дістатися мети, якої не видно навіть на обрії, необхідно погамувати власне надмірне бажання, яке полягає в тому, щоб бігти щодуху, стрімголов, адже в усьому тілі стільки сили! (І. Ципердюк. Біг на довгу дистанцію)

. .До болю захотілося поспішати вечорами додому, щоб вікна не лякали пусткою чорних дір, а вабили теплим світлом. Хотілося чути шльопання жіночих капців по кімнатах, і щоб на кухні гримів посуд і пахло цибулею, яка випадково підгоріла. Хотілося, щоб по будинку носилися діти, під ногами валялися їхні іграшки, а маленький песик залишив калюжу на килимі. Йому хотілося, щоб у вікно влетів футбольний м*яч, розбивши скло, а на дивані був розкиданий дитячий одяг.

— Смерті немає! — упевнено викрикнув Саша Цой. — Смерть є, — не погодився з ним Лука. — І ви навіть не уявляєте, як близько вона від нас. Річ не в цьому. Ні наша смерть, ні наше зникнення, ні наш перехід до царства мертвих не мають жодного значення з огляду на їхню неминучість. Ну справді, смішно не приймати місячні цикли. Смішно не погоджуватися з напрямком руху річок. Їх слід сприймати як даність і сприймати спокійно, як усе невідворотне. Єдине, що по-справжньому має вагу, — це наша закоханість, любов, яку ми в собі тримаємо, яку ми носимо при собі, з якою ми живемо.

А два найпрекрасніші слова будь-якою мовою - я пробачаю.