Зізнаюся, що почала читати цей роман англійською, але десь на сотій сторінці перестала розуміти зміст, тож взяла переклад на українську і розпочала спочатку. Знаю, що ця книга писалася тоді, коли пані Гілберт «втомилася» від життя з чоловіками і обрала за партнерку жінку. Саме тому «Місто дівчат» контрастує із «Їсти. Молитися. Кохати». Відчувається втома від чоловіків і пошук жінки, точніше - підсвідоме виправдання такого життєвого переходу авторки. Не мені її засуджувати. «Місто дівчат» - це талановито написана книга а ла «Секс і місто» чи «Німфоманка». Дівчина із заможної родини підкорює Нью-Йорк, але не як талановита швачка, а як голодна до сексу пані. Вона нікого не кохає, але потребує інтиму постійно. Є такі жінки в реальному світі, вони дійсно нічого не можуть із собою вдіяти. Але я не можу сказати, що їх прагну виправдати. Так, образ Ві створено чудово, місцями навіть шкода її, коли в неї гине брат, коли її виганяють з театру за участь у сексі втрьох. Як для сучасного голлівудського кіно, сюжет бездоганний. І фільм, який обовʼязково хтось невдовзі зніме, може претендувати на найвищі нагороди. Й читається книга легко й цікаво. Однак яким є моральний бік цього твору? Якщо «Їсти. Молитися. Кохати» стверджує, що людина має пізнати себе й опісля зустріне щастя, то яким є виклик цього роману, я так і не зрозуміла.